Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

ВІКЕНТІЙ БЕРЕТТІ: ІСТОРІЯ ІТАЛІЙСЬКОГО АРХІТЕКТОРА, ЩО ЗА 5 РОКІВ ПЕРЕТВОРИВ КИЇВ НА ЄВРОПЕЙСЬКЕ МІСТО

Ім’я Вікентія Беретті найчастіше асоціюється з головним корпусом Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Проте Київ зобов’язаний італійському архітектору набагато більше. Знайомимо вас з архітектором, який подарував Києву визначні архітектурні візитівки.

Дитинство

В. Беретті народився 14 липня 1781 р. в Римі в родині італійця, професора механіки Джованні Беретті. Про долю батька нічого не відомо, в юному віці Вікентій з матір’ю переїздять до Петербургу. Там його мати одружилася з придворним майстром Гзель, який працював з дорогоцінним камінням.

Петербург

Протягом 1798-1804 рр. В. Беретті навчався в Петербурзькій академії художеств у класі архітектури, під керівництвом видатного зодчого А. Захарова. З 1802 р. працював помічником іншого визначного архітектора Томи де Томона. В цей час Вікентій взяв участь у реконструкції Петербурзького театру, за що отримав в подарунок від імператора Олександра І золоту табакерку.

Академію Вікентій закінчив з відзнакою і з 1804 року його призначають помічником міського архітектора Петербургу. Проекти Беретті отримують нагороду за нагородою. За будинок казарм кінного полку – золота медаль Академії мистецтв, а за проект петербурзького кадетського корпусу йому у 28 років присвоїли звання академіка.

У березні 1810 р. архітектор перейшов працювати до Комітету міських будівель, який з 1812 року стає для нього основним місцем роботи.
У 1818-1820 рр. на Сенній площі в м. Петербурзі за проектом В. Беретті зведено будівлю гауптвахти. Споруджував В. Беретті і культові споруди: Єкатерининську церкву в Нарвській частині, церкву на Волковському цвинтарі та ін.

У 1831 р. В. Беретті подав прохання до Ради Академії художеств про зайняття вакантної після смерті проф. Гомзіна посади професора Академії. 30 вересня 1831 р. йому присуджено звання професора архітектури 2-го ступеню. Відтоді він працюватиме в Академії художеств до 1837 р.
Вікентія Беретті призначили міським архітектором столиці. Він будував за власними проектами цивільні й військові будівлі, церкви та школи, промислові об’єкти та житлові будинки.

Вікентій перебивався випадковими заробітками, а гроші йому були ой як потрібні. Адже у 35 палкий італієць закохався, одружився і став батьком вісьмох дітей (троє синів і п’ятеро дочок).

У 1834 році Беретті запропонували взяти участь в конкурсі на створення проєкту Київського університету. Конкурс був нелегким, адже серед претендентів значились такі особи, як Олександр Брюлов, Констянтин Тон та Авраам Мельников, які були найвідомішими архітекторами імперії в ті часи. Проте Микола І обирає саме Беретті і довіряє йому спроектувати будівлю університету.

Два роки Беретті поєднує обидві свої професії – зодчого і професора Академії мистецтв, що змушує його постійно переміщатися між Києвом і Петербургом.

Зрештою, 11 березня 1837 року імператор Микола І звільнив архітектора з усіх посад у Петербурзі та направив до Києва. З цього часу В. Беретті – головний архітектор будівельного комітету зі спорудження університету.

Через рік йому доручили складання кошторису майбутнього будівництва. Спочатку виходила астрономічна сума у 8 мільйонів рублів і будівництво опинилось під загрозою. Проте архітектор пояснив імператору, що проблема у високих цінах на матеріали. Тоді імператор «розібрався» з постачальниками і будівництво обійшлось у 3,5 млн.

Київ

На той час Вікентій Іванович залишився вдівцем, але всіх дітей перевіз із собою. Поселився архітектор на розі вул. Хрещатика та Інститутської. Там у нього була садиба та власний дерев’яний будинок із мезоніном, де жило численне потомство Беретті.

Будівництво університету тривало 7 років. Архітектор зробив будівлю презентабельною як із східного боку, так і з західного. За наказом Миколи І університет мав височіти над рештою будівель. Беретті спланував прилеглі до головного корпусу території та нові міські магістралі — Володимирську вулицю, бульвар Тараса Шевченка.

Микола І наказав пофарбувати університет у колір, зазначивши у своєму наказі: «окрасить тем цветом, каким окрашен Зимний дворец в С.-Петербурге, т. е. под дикий камень, заметив, что этот цвет, удаляя всякую пестроту, есть самый приличный для большого здания».

Проте у дорозі переплутали складові фарб, а частину взагалі загубили. Тому керував фарбуванням корпусу уже син Вікентія, архітектор Олександр Беретті, який обрав червоний колір.

Другою спорудою італійця в Києві став будинок Інституту шляхетних дівчат на вулиці Інститутській. Корпус складався з 4 поверхів та флігелю. На першому поверсі – приймальня, лікарня та квартири працівниць. Другий поверх займали бібліотека, їдальня та зал зборів, а третій – кімнати учениць. Сьогодні це Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України, більш відомий як Жовтневий палац.

Третя будівля Вікентія Беретті в Києві – астрономічна обсерваторія університету – розпочата в 1841. Вікентій не встиг закінчити даний проект, тож будівлю добудував його син Олександр, який значно змінив початковий проект.

Помер професор архітектури 18 серпня 1842 року у віці 62 років. Він так і не побачив будівель, зведених за його проектами, без яких важко уявити сучасний Київ.

Тарас Гузь, студент Інституту журналістики Університету Грінченка