Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

ВІДОМІ УКРАЇНСЬКІ ПОЕТИ ПРО ЗИМУ

Василь Симоненко

СНІГУ, СНІГУ СИПЛЕТЬСЯ ДОВКОЛА

Снігу, снігу сиплеться довкола.
І садів травнева білизна.
Тільки плаче на морозі гола
Під холодним вітром бузина.

Тільки діти витягли санчата
І, б’ючи підборами об сніг,
Мчать, веселі, весну зустрічати,
Розсипаючи щасливий сміх.

Леся Українка

УЗИМКУ

(Уривок з драми-феєрії «Лісова пісня»)

Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: «Засни, засни…»
І снилися мені все білі сни:
На сріблі сяли ясні самоцвіти.
Стелилися незнані трави, квіти,
Блискучі, білі… Тихі, ніжні зорі
Спадали з неба — білі, непрозорі —
І клалися в намети… Біло, чисто
Попід наметами. Ясне намисто
З кришталю грає і ряхтить усюди —
Я спала. Дихали так вільно груди.
По білих снах рожевії гадки
Легенькі гаптували мережки,
І мрії ткались золото-блакитні,
Спокійні, тихі, не такі, як літні…

Ліна Костенко

ПРЯЛЯ

Сидить пряля та й пряде —
сніг іде — іде — іде —
нитка рветься де-не-де —
а вона пряде й пряде.
Вже напряла хуртовин
на шапки для верховин,
на сувої полотна,
на завіску для вікна,
на хустину й укривало —
мало — мало — мало — мало —
сніг іде — іде — іде —
а вона пряде й пряде…

Олександр Олесь

ЯЛИНКА

Раз я взувся в чобітки,
одягнувся в кожушинку,
сам запрігся в саночки
і поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,
ледве став ялинку брати,
як  на   мене    зайчик — плиг!
Став ялинку віднімати

Я сюди, а він туди.
«Не віддам, — кричить, — нізащо!
Ти ялинку посади,
а тоді рубай, ледащо.

Не віддам і не проси!
І цяцьками можна гратись.

Порубаєте ліси, —
ніде буде і сховатись.

А у лісі скрізь вовки,
і ведмеді, і лисиці,
і ворони, і граки,
і розбійниці синиці»

Страшно стало… «Ой, пусти,
не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости!
Я не буду більш ніколи!»

Низько-низько я зігнувсь
і ще нижче скинув шапку…
Зайчик весело всміхнувсь
і подав сіреньку лапку.

Леонід Глібов

ЗИМОВА ПІСЕНЬКА

Зимонько – снігурочко,

Наша білогрудочко,

Не верти хвостом,

А труси тихесенько,

Рівненько, гладесенько

Срібненьким сніжком!

Ми повибігаємо,

Снігу накачаємо

Купу за садком.

Бабу здоровенную,

Уночі страшенную,

Зліпимо гуртом.

Зробим очі чорнії,

Рот і ніс червонії

-Буде, як мара!

День і ніч стоятиме,

Вовка проганятиме

Від свого двора…

Максим Рильський
БІЛІ МУХИ

Білі мухи налетіли, –
Все подвір’я стало біле.
Не злічити білих мух,
Що летять, неначе пух.
– Галю, Петрику, Кіндрате,
Годі, ледарі, вам спати! –
І побігли до санчат
Галя, Петрик і Кіндрат.
Всі з гори летять щодуху,
Щоб впіймати білу муху,
А санчата їм усім
Змайстрував старий Максим.

Володимир Сосюра
СНІЖИНКИ

Сніжинки, надворі сніжинки
роями летять до вікна.
Смієшся ти ніжно і дзвінко,
така загоріла й міцна.

Тобою кімната розквітла,
такою ще ти не була.
Бо стільки ти щастя і світла
від моря мені принесла.

Дивлюся в зіниці прозорі
і в них не находжу я дна.
Сніжинки, сніжинки надворі,
а в серці моєму весна.

 

Тамара Коломієць

СІЧЕНЬ

Ліс під інеєм дріма.
По землі іде зима.
Входить, пишна і велична,
В крижану господу січня.

Усміхається з-під вій:
— Як живеш, сердитий мій?
Як снігами ти січеш?
Як морозами печеш?

Місяць січень очі мружить:
— Я сердитий, та не дуже.
Землю пухом укриваю,
Щоб не мерзнуть урожаю.

Поробив для дітвори
Гарні ковзанки з гори.
Лиш недбальців-неслухнянців,
Хто загаявсь на гулянці,
Розстіба свого кожуха,
Виставля з-під шапки вуха, —
Тих снігами я січу!
Тих морозами печу!

Микола Вінграновський

ЛЯГЛА ЗИМА, І БІЛІ СОЛОВ’Ї…

Лягла зима, і білі солов’ї
Затьохкали холодними вустами.
В холодні землі взулися гаї.
І стали біля неба як стояли.

Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,
Сорока з глоду водить небо оком,
І вітер пише вітрові листа,
Сорочим оком пише білобоко,

Що гай з землі дивився і стояв,
Що солов’ї маліли, як морельки,
А Київ, мов скажений, цілував
В степах село чиєсь, чуже, маленьке.

Що я з тобою ще одні сніги
Зимує на щасті, як на листі.
Нога в дорозі. Вітер з-під ноги.
І пам’ять наша – мак в колисці.

Платон Воронько
ГРА У СНІЖКИ

Із доріжки до доріжки
Полетіли влучні сніжки,
І почався білий бій,
Закрутився у сувій.
Закрутився, покотився.
Під горою зупинився.
Зверху сніг і знизу сніг,
І ніхто узнать не міг,
Де чиї стирчали ніжки.
Ой, весела гра у сніжки!

Андрій Малишко

МОРОЗИ Б’ЮТЬ ВАЖКІ СВОЇ КОПИТА

Морози б’ють важкі свої копита
Останніми походами впівсвіта;
Останній подих рудуватих криг
Рожевим ранком звівся і застиг,
Пташок зимовий піднімає крила
І відлітає. І стежина мила
Снігів останніх замети круті
Кладе собі в долоні в самоті.
Русявий день гаптує сни світанню.
Принось, мій добрий, сонце і кришталь,
Лиш не принось мені весну останню,
Бо ще не ніч. Не вечір. Тільки даль.

 

 

Фото Марії Журенко, студентки Інституту філології Університету Грінченка