ВІДОМІ КИЯНИ, ПРО ЯКИХ ДОБРЕ ЗНАЮТЬ У СВІТІ
Олександр Порфирович Архипенко (30 травня 1887 — 25 лютого 1964, Нью-Йорк, США)— український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об’єднання митців-українців в Америці (ОМУА) та дійсний член Американської Академії Мистецтва і Літератури.
Народився в Києві. Молодший син професора Київського університету Порфирія Архипенка та Параскевії Мохової-Архипенко. У 1908 році переїхав до Парижа, де продовжив освіту у Паризькій мистецькій школі. У 1910 році здійснив велику подорож з виставкою своїх робіт Італією, Швецією, Францією, Німеччиною, Чехословаччиною і в тому самому році відбулася перша персональна виставка Архипенка у Гаґені (Німеччина). У 1912—1914 роках Архипенко викладав у власній Школі мистецтв у Парижі. У 1921 заснував власну Школу мистецтв у Берліні.
Родоначальник кубізму в скульптурі, працював у манері конструктивізму, абстракціонізму та інших новітніх мистецьких течій. Створив новий різновид рельєфної різьби — так зване «скульптомалярство», відкрив і обґрунтував принципи рухомого малярства, сконструював особливий механізм — «архипентуру».
Серж Лифар – (15 квітня 1905 — 15 грудня 1986, Лозанна, Швейцарія) – український балетний танцівник та хореограф, відомий як один із найвидатніших танцюристів XX століття.
Сергій Лифар народився найімовірніше у передмісті Києва, в с. Пирогів, у родині помічника лісничого Трипільсько-Вітянського лісництва Михайла Яковича Лифаря та його дружини Софії Василівни Марченко.
Був засновником Академії танцю при «Гранд-Опера», ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, почесним президентом Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття». За 26 років роботи в Опері Лифар виховав одинадцять зірок балету.
У 65 років у нього проявився неабиякий хист художника. Власне, він малював і раніше: на театральних програмках, афішах, записках — олівцем, помадою, гримом. У 1972–1975 роках виставки картин Лифаря користувалися великою популярністю: Канни, Париж, Монте-Карло, Венеція. Хоча сам Лифар доволі стримано ставився до свого захоплення.
Іван Григорович-Барський (1713 — 10 вересня 1791) він народився на Подолі в Києві, куди його батьки переїхали з м. Бар Вінницької обл. У 1740-х рр. навчався в Київській академії, вивчав основи архітектурно-художнього мистецтва і філософії. Все життя прожив у Києві. З 1748 р. Григорович-Барський служив архітектором Київського магістрату. На цій посаді впорядкував систему водопостачання на Подолі, спорудив кам’яний павільйон над фонтаном (нині відтворений фонтан “Самсон”).
Григорович-Барський спорудив у Києві Покровську церкву, церкву Костянтина й Олени, надбрамну церкву Кирилівського монастиря, церкву Св. Миколи Набережного, Гостиний двір, будинок бурси, “запасний хлібний магазин”, реконструював церкву Різдва Богородиці в Печерській лаврі, церкву Богородиці Пирогощі.
Був похований біля Успенського собору, у парафії якого жив.
Однією з відомих у світі політиків стала Голда Меїр (3 травня1898 – 8 грудня 1978, Єрусалим, Ізраїль). Народилася вона у родині київського тесляра Мойше-Іцхока Мабовича і його дружини Блюми. Родина виїхала з Києва до Америки, коли дівчинці було 5 років. Свої дитячі спогади про Київ (бідність сім’ї і страх єврейських погромів) Меїр виклала у книзі “Моє життя”. У пам’яті Голди зберігся лише єдиний, не надто оптимістичний, київський епізод – переляканий батько зсередини заставляє дошками вхідні двері будинку на Басейній, оскільки ось-ось повинен початися єврейський погром.
Життя Голди приховувало для неї багато несподіванок: політична кар’єра, життя у кібуці (сіоністська комуна). Саме вона була у складі 38 осіб, що підписували Декларацію незалежності Ізраїлю у 1948 році. Вона була послом новоутвореного Ізраїлю в Москві. Попри це Голда не знала ані російської, ані української мови. Своєю мовою вона все життя вважатиме ідиш. На час її прем’єрства випали скрутні часи – Війна Судного дня, розстріл ізраїльської збірної на Олімпіаді в Мюнхені. Голда Меїр стала однією з найлегендарніших політичних осіб Ізраїлю.
Ігор Іванович Сікорський (25 травня 1889 – 26 жовтня 19720) – видатний авіаконструктор українського походження, що працював також і в США.
Він народився у Києві, в сім’ї Івана Сікорського, професора кафедри неврології та психіатрії медичного факультету Київського університету. Навчаючись у Київському політехнічному інституті, спроектував і побудував кілька гелікоптерів, літаків-біпланів. Ідею гелікоптера йому навіяли малюнки повітряного ґвинта Леонардо да Вінчі. У 1908–1912 роках побудував у Києві 6 моделей літаків та гелікоптер.
Саме він був творцем перших у світі чотиримоторного літака «Руський витязь» (1913 рік), важкого чотиримоторного бомбардувальника і пасажирського літака «Ілля Муромець» (1914), трансатлантичного гідроплана (1934), серійного гелікоптера одногвинтової схеми (1942).
У 1918 році емігрував до США, де 1923 заснував компанію Sikorsky Aircraft. Автор літаків-велетнів «Ілля Муромець» (1913, Росія), Sikorsky S-29-A (США). Конструктор першого в США літака-амфібії.
Борис Євгенович Патон (14 листопада 1918 – 19 серпня 2020) — український науковець у галузі зварювальних процесів, металургії і технології металів, доктор технічних наук, народився у Києві. Президент НАН України (з 1962), перший нагороджений званням Герой України.
Автор понад 1000 публікацій, зокрема 20 монографій; понад 400 винаходів.
Враховуючи таку кількість винаходів та наукових робіт, наведемо лише декілька прикладів: у 1960-ті рр. заклав основи технологій зварювання для космічної галузі. Крім того, Борис Патон брав участь у винаході методики зварювання м’яких тканин для хірургічної практики. Ця методика не залишає на живому організмі опіків і дозволяє швидше одужати.
Всі нагороди та регалії Бориса Патона перерахувати дуже важко. Він – один із небагатьох людей, удостоєних пам’ятника за життя. Бюст вченого встановлений перед будівлею академічних музеїв на вулиці Богдана Хмельницького, 15.
Валерій Васильович Лобановський (6 січня 1939 – 13 травня 2002) – футболіст, видатний тренер із футболу. Багаторічний наставник київської команди «Динамо». Один з кращих тренерів у історії футболу, із багатьма досягненнями та нагородами.
Народився в Києві на Деміївці. Навчався у школі № 39 (146, колишній Червонозоряний проспект, сьогодні проспект Лобановського), де встановлено меморіальну дошку. Навчальний заклад названо на його честь, і у ньому є меморіальний музей великого тренера.
У 1960 році він стає найкращим бомбардиром клубу. Провів 2 гри в олімпійській команді СРСР капітаном і форвардом, у київському “Динамо” зіграв 144 матчі і забив 42 голи. З 29 років на тренерській роботі в українських клубах. Разом з “Динамо” в 1973 і 1974 рр. виграв чемпіонат та Кубок СРСР, а 1975 р. – Кубок кубків і Суперкубок УЄФА. Володар 8 чемпіонських титулів і 6 Кубків СРСР. Тренував збірні ОАЕ та Кувейту.
15 травня 2002 року Валерію Лобановському посмертно присвоєно звання Героя України. Іменем Лобановського названий стадіон «Динамо» у Києві (вул. Грушевського, 3), поруч з яким встановлено пам’ятник метру футболу.
Максиміліан Левчин (народився 11 липня 1975 року) – Разом зі своєю родиною Максиміліан емігрував з Києва у віці 16 років. Серед причин переїзду пригадує антисемітизм: на дверях єврейської родини часто малювали зірку Давида, а за батьком стежили працівники КДБ. Старшу школу Максиміліан закінчує вже в США, де згодом робить кар’єру у сфері IT. Він засновник і розробник системи електронних платежів PayPal, а також колишній віце-президент Google. У 2002 році PayPal викупила компанія eBay за $1,5 млрд. На той час Левчину виповнилося 26 років. Окрім PayPal i Google в біографії Левчина є й інші стартапи. Компанія Slide, спеціалізована на розробці соціальних додатків, Glow – мобільний застосунок для відстеження репродуктивного здоров’я. Окрім того, він працював на керівних посадах в Evernote і Yahoo.
Олексій Ілляшов — Кар’єра Олексія розпочалася у Києві. Після розпаду СРСР його запросили до Центру оперативно-стратегічних досліджень генштабу Міноборони України. Олексій пригадує, що всі напрацювання центру лишалися на папері, і ніхто не поспішав реалізовувати концепції інформатизації, розроблені фахівцями.
У 1996 році Ілляшова обирають для участі в програмі International Military Education Training, за якою він їде навчатися до США. Там він змінює спеціалізацію на ІТ-менеджмент. Тема магістерської роботи Ілляшова – «Розвиток інформаційної інфраструктури для Міністерства закордонних справ України». Олексій залишився у Штатах й став розробником комп’ютерного забезпечення. Після роботи в компаніях Nanosolar та Maxim Integrated, до Ілляшова у 2014 році надійшла пропозиція з працевлаштування від компанії Tesla.
Єгор Анчишкін — Єгор Анчишкін більшу частину життя прожив у Києві і лише декілька років тому переїхав до США. Вищу освіту здобував у КПІ. Анчишкін заснував компанію Viewdle, яка спеціалізувалася на розробці алгоритмів розпізнавання облич. Проект отримав інвестиції розміром у півмільйона доларів, а в 2012 році компанію викупила Google. Точну вартість угоди не розголошують, але оцінюють приблизно в $30-45 млн. Згодом Анчишкін запустив нову компанію Zakaz.ua. Це – сервіс з доставки продуктів. Програмне забезпечення, яке було розроблене за п’ять років існування Zakaz.ua в Україні, Єгор застосував і для іншої компанії – CartFresh, що працює у США. Обидві компанії належать американській фірмі, серед власників якої сам Анчишкін й інші акціонери. Всього у ці два проекти було залучено інвестицій в понад $2,5 млн.
Ян Кум — американський програміст та підприємець, розробник месенджера WhatsApp, виконавчий директор Facebook з 2014 року.
Народився в Києві, мешкав у Фастові Київської області. У 16 років емігрував до США, де спочатку жив у матеріальній скруті та працював прибиральником. Під час навчання в школі його насамперед цікавили обчислювальні мережі. Він отримав хороші знання в області інформаційних технологій та програмування. Після навчання у школі вступив до Університету Сан Хосе, одночасно працював у Ernst&Young. Згодом влаштувався на роботу в Yahoo!, яка була в той час однією з найбільш престижних компаній.
Незабаром Кум розробив месенджер WhatsApp, який зробив своїх творців мільярдерами. У 2014 році компанія Facebook підписала угоду й викупила WhatsApp за $21,94 млрд, і головним бенефіціаром злиття став Ян Кум, отримавши близько половини акцій компанії. Сьогодні Ян Кум входить до складу директорів компанії Facebook.
Мілла Йовович — відома американська акторка, модель, модельєр родом з Києва. Матір Галина Логінова була акторкою студії імені Довженка. Емігрувала з батьками до США у 5-річному віці, вищої освіти не здобувала, з 11 років працювала моделлю. І хоча для Мілли Йовович кар’єра та слава почались у минулому столітті, зокрема, зі стрічки «5 елемент» 1997 року, більшість фільмів з її участю побачили світ у наші дні.
Мілла Йовович також відома як музикант (грає на кількох інструментах) та як співачка. Має в репертуарі українські пісні.
На відміну від багатьох емігрантів, які відвідали Україну у кращому випадку раз у житті, або ж взагалі тут не були, Йовович тут бувала не раз. Під час Революції гідності підтримала українців та закликала шанувальників жертвувати гроші на допомогу постраждалим на Майдані.
Юлія Введенська,
студентка Інституту журналістики Університету Грінченка
