Василь Седляр: на току розстріляних ілюзій

Коли мова заходить про розстріляне відродження, то перші, кого ми пригадуємо – це Микола Хвильовий, Валер’ян Підмогильний, Микола Куліш чи Лесь Курбас. Вони всі були людьми з великої літери, але ж на їхніх іменах список не закінчувався.

Гордій Коцюба, Дмитро Тась, Юрій Вухнарь, Дмитро Загул чи Клим Поліщук.. Усі вони отримали один і той же вирок – «Розстріл!». І навіть на цих прізвищах все не скінчилося.

Седляр Василь Теофанович. Чули про такого?

А й здавалося – навіщо? Буде потрібно – зайдеш в мережу, впишеш у стрічку і знатимеш, хто це.

Але якщо подумати: «Що ця людина являла собою?».

Напевно ж багато, бо увійти в історію доби Червоного ренесансу своєю творчістю і наполегливістю вдалося не кожному. І вже не відомо, погано це, а чи й на щастя.

Василь Седляр народився 12 квітня 1899 р. на Полтавщині. Після закінчення чотирьох класів школи вступив за власним бажанням до Київської художньої школи, а потім, коли її закінчив – в Українську державну академію мистецтв.

Належав до так званої групи художників Михайла Бойчука, один із найпослідовніших його учнів, теоретик авангардного мистецтва.

Восени  1921 р. його відрядили з групою студентів як педагога до Межигірської керамічної школи-майстерні, яка відчинила двері для стажування студентів-випускників академії мистецтв із майстерні Бойчука.

Під час практичних робіт у цій профшколі викладач організував творчі колективи. Впродовж першого року діяльності було розроблено понад 50 зразків майолікового посуду з розписом, а згодом влаштована виставка, на котрій експонувалося понад 1 000 експозицій. Твори межигірців виставлялися у Празі, Берліні, Венеції, Парижі та навіть у Москві.

Вироби Межигірської художньо-керамічної школи. 1920ті рр.

Один із учнів Седляра в технікумі, Пантелеймон Мусієнко, згадував: «Вже в перший рік навчання він нас підкорив системою своїх поглядів на мистецтво. На його лекції ми приходили, як на концерт. Він читав нам просто і цікаво. Любив ілюструвати прикладами з мистецтва епохи Відродження і старого українського. Він високо оцінював твори західноєвропейських імпресіоністів. Фанатично закоханий в українську ікону і графіку, килими, золотарство та театр. Приклади з літератури, філософії та історії культури збагачували фахові знання з мистецтва. Нас полонив його глибокий розум і загальна культура. Він був товаришем студентів більше, ніж директор і педагог»

1925 року він став одним із засновників Асоціації революційного мистецтва України на противагу вже існуючій Асоціації художників Червоної України. Нова організація пропаґувала впровадження мистецтва в побут, поєднання його з життям та заперечувала натуралістичний реалізм.

Важливою подією в житті Василя Седляра стала поїздка за кордон в 1926—1927 рр., яку організував Народний комісаріат освіти. Разом з М. Бойчуком й А. Тараном він побував у кількох школах Чехословаччини, Німеччини та Франції.

Ця поїздка пізніше стала однією з формальних підстав для їх арешту й обвинувачення у шпигунстві та участі в контрреволюційний організації.

Василь Седляр експонував власні твори на республіканських, всесоюзних і міжнародних художних виставках. Його творчість здобувала високі оцінки у фахівців. Популярність і вплив, які мали тоді «бойчукісти», не могли не накликати на них і заздрість колег-художників, і підвищену увагу партапарату.

Настали часи великого терору. Влада сконцентрувалася в Москві, звідки Йосип Сталін намагався перетворити Україну й інші республіки на адміністрації Радянського Союзу.

Саме в ці неспокійні роки Василь Теофанович створює головну працю свого життя – цикл ілюстрацій до Шевченкового «Кобзаря».

Перше видання світ побачив наприкінці лютого 1931 року тиражем 5 тис. примірників та з 54 чорно-білими ілюстраціями художника. Друге видання було видане вже в травні 1933 року накладом 10 тис. примірників на відзнаку 120-річчя від дня народження Шевченка. Седляревих ілюстрацій у ньому було вже 62, зокрема 18 кольорових.

Наслідки не забарилися: цькування людей, причетних до його видання, арешт Бойчука, а 26 листопа­да 1936 р. – і самого митця.

13 лип­ня 1937 року на закритому засіданні Війсь­кової колеґiї Верхов­ного Суду СРСР у Києві Седляра було засуджено до розстрілу за «належність до націонал-фашистської організації, яка планувала терористичні акти проти керівників ВКП(б) i радянського уряду».

Того ж дня молодого художника розстріляли у підвалі київського Жовтневого палацу разом із його вчителем Михайлом Бойчуком, художником Іваном Падалкою та іншими обвинуваченими.

Роботи Василя Седляра:

.     

          “Робітники”                     “Портрет Михайла Бойчука”                  “На току”

В 1938 році майже всі картини Василя Теофановича були безжально знищені, а «Кобзар» вилучений з усіх бібліотек і спалений.

Минуло якихось двадцять років і Верховний Суд СРСР ухвалив рішення про реабілітацію Василя Седляра. Однак багато його картин було знищено, а творчість до кінця 80-х років фактично замовчувалась. Але енергія таланту, як відомо, не зникає разом зі смертю, вона – сильніша. Тож шукаймо його твори на виставках, в інтернеті, насолоджуймось! Насправді наша пам’ять і шана – це їхнє життя…

Софія Базько, студентка 3 курсу Інституту журналістики КУБГ