УКРАЇНСЬКИЙ СЛІД ЗНАМЕНИТОЇ ЕТЕЛЬ ЛІЛІАН ВОЙНИЧ, АВТОРКИ КУЛЬТОВОЇ КНИГИ «ОВІД»

Етель Ліліан Войнич – англійська письменниця ірландського походження, композиторка, дочка відомого англійського вченого і професора математики Джорджа Буля, дружина Михайла Вільфреда Войнича. Свого батька вона фактично не знала, оскільки він помер невдовзі після її народження. Її мати, Мері Еверест, була дочкою професора грецької мови. Їхнє прізвище досить відоме в світі, тому що так називається найвища гірська вершина в Гімалаях, названа на честь дядька Мері Еверест – Джорджа Евереста.

Свою літературну діяльність Етель Лілілан розпочала з перекладу.

А в 1897 році в США і Англії виходить її перший, який відразу ж стає знаменитим, роман «Овід». Вона створила яскравий та романтичний образ революціонера, змалювавши його як «людину твердої волі». Вже наступного року ця книга з’явилася на полицях книжкових крамниць у різних країнах світу. За мотивами твору було знято три фільми, поставлено кілька вистав і опер. Роман був надзвичайно популярним в Радянському Союзі.

Войнич також є автором менш відомих творів: «Джек Реймонд», «Олівія Летем», «Перервана дружба».

Письменниця зробила надзвичайно багато для популяризації української літератури та культури в світі. Вивчивши українську мову, вона переклала англійською мовою твори українського поета Тараса Шевченка, відкривши його світові.

У1895 році Войнич приїхали до Львова, де познайомилася з Іваном Франком. Також вона була добре обізнана з діяльністю М. Драгоманова. Перекладала й українські народні пісні. Вже у 1911 році вийшла збірка перекладів «Шість ліричних віршів» Т. Шевченка, що містила: «Минають дні, минають ночі», «Минули літа молодії», «Косар» та інші. Найкращим серед її перекладів був «Заповіт», який сьогодні став символом україньскої літератури, «Зоре моя вечірняя…», «Мені однаково, чи буду…». Войнич зберегла багатство змісту й своєрідність стилю першотворів: прийом перенесення, повтори, мелодійність, риторичні звертання. Переклади Войнич часто передруковуються, що засвідчує їхню художньо-естетичну змістовність.

У книзі «Six lyrics from the Ruthenian of Taras Shevchenko, also The song of the merchant Kalashnikov from the Russian of Mikhail Lermontov» («Шість поем з рутенської Тараса Шевченка, також “Пісня про купця» Калашникова” з російської Михайла Лермонтова», Лондон) написана передмова та нарис про життя і творчість Т. Шевченка, в якій вона пише про Шевченка як світового лірика, борця-волелюба, звертає увагу на умови життя українського поета, наводить уривки з його листів і з повісті «Художник».

До речі, на написання славетного «Овода» її також надихнула Україна. А саме – перебування у Львові і знайомство з Джорджем Сіднеєм Рейлі, який насправді був родом з Херсону, займався контрабандою зброї та нібито працював на кілька розвідок світу. Він жив в Італії, Англії та Росії, був авантюристом, про якого ходили легенди (серед них – дружба з Распутіним та десятки дружин – аристократок), і нібито мав роман із письменницею та, зрештою, лишив помітний слід в її житті та творчості, матеріалізувавшись в її романі в образ головного героя Артура Бертона.

Згодом вона зі своїм чоловіком – Михайлом Войничем – відходить від революційних справ, якими раніше займались, та переїжджає до Америки. Далі їхнє життя було досить скромним та спокійним, а заробляли вони продажем книг та заняттями музикою.

У 1945 році, коли їй було вже 81 рік, вона закінчила свій останній твір «Скинь взуття

своє». Але всі її романи не змогли повторити неймовірну славу «Овода».

Етель-Ліліан померла 28 липня 1960 року у віці 96 років і її прах, як вона й заповідала, було розвіяно над центральним парком Нью-Йорку.

Підготувала Арпіне Кочарян