СВІТ, ДЕ «ХИТАЮТЬСЯ ТІНІ ВІД ЛІТЕР»…

Розвиток сучасної української літератури стимулюється здебільшого конкурсами та фестивалями. Часто вони є стартовими майданчиками для просування нових авторів. Правда це чи міф? Щоб спростувати чи підтвердити це, СловОпис звернувся до Людмили Живолуп –  багаторазової переможниці літературних конкурсів. Зокрема, вона є лауреатом двох міжнародних тематичних конкурсів «Чатує в століттях Чернеча гора», які проводить літературно-мистецький журнал «Склянка Часу*Zeitglas», а також знакового
в мистецькій сфері форуму – Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Так, у 2016 році здобула тут творчу перемогу у двох номінаціях «Творів для дітей» – «Пісенна лірика» та  «Віршовані твори», а наступного року отримала спеціальну відзнаку від Громадської організації «Парад вишиванок» Лесі Воронюк у «дорослій» номінації «Пісенна лірика».

Цьогоріч – вже на зовсім юній «Молодій Коронації», яка існує лише другий сезон і опікується власне творами дітей і дорослих для дітей, Людмилі було вручено нагороду лауреата відразу в трьох номінаціях. Журі оцінило як найкращі її збірку віршів для дошкільнят «В країні сонячних Ясочок», поетичну збірку для середнього шкільного віку «Біля поламаного світлофора» та пісенний текст «Колискова для рудого кота» в номінації «Пісенна лірика для дошкільнят».

За родом професійної діяльності Людмила – державний службовець, очолює сектор забезпечення розгляду звернень та доступу до публічної інформації в Національній раді України з питань телебачення та радіомовлення. До вступу на державну службу працювала журналістом на радіо та телебаченні.

Цікаво, як відбувалося становлення Людмили саме як творчої особистості?

– Ви пам’ятаєте, коли вперше щось написали і цю роботу помітили, оцінили? Що це було і чи стимулювало це Вас на подальшу творчість?

Л: Найперше, що пригадується, – це вітальні листівки для мами, бабусі та сестри на 8 Березня. Складала невеличкі віршики про прихід весни і писала їх друкованими літерами на альбомних аркушах із власними ілюстраціями. Потім, десь  у 5- 6 класі, почала писати вірші про кохання – як, мабуть, багато хто
з підлітків. А в студентські роки, коли я вступила на філологічний факультет Харківського університету (нині Національний університет імені В. Каразіна),
першокурсників – авторів-початківців – запросили подати свої роботи
до вузівської стінгазети. Пам’ятаю, що той її випуск був величезним, на весь коридор, з чудовими ілюстраціями ­ – ангелами, птахами, а також фотографіями авторів. І ось там були мої вірші, красиво написані на мальованих хмаринках… Цю стінгазету я вважаю, мабуть, першою своєю публікацією на загал. Вже після того, як її зняли, дуже хотіла попросити собі, щоб зберегти на пам’ять, але так і не наважилася.

– Саме тоді Ви почули перші позитивні відгуки про свою творчість?

Л: Так, багато студентів тоді схвально оцінили мої вірші. Але я й до цього читала власні твори у тісних колах друзів.

Трохи пізніше, вже після навчання в університеті, мені запропонували взяти участь в одній з мистецьких програм Харківського обласного радіо, яка мала романтичну назву – «Рожеві віконниці». Передача, побудована як  своєрідний віршований монолог на фоні ліричних мелодій, стала для мене не лише приємним подарунком, але й знаковою подією на подальшому творчому і професійному шляху.

Саме ці ефірні «віконниці» відкрили мені неповторний світ радіожурналістики – невдовзі після виходу програми я почала працювати редактором обласного радіо в Харкові. Цей період вважаю одним із найкращих і найважливіших для мого творчого і особистісного становлення.

Під час роботи на радіо розпочався ще один етап, який і досі є надзвичайно цікавим для мене. Я познайомилася з відомим харківським композитором, головою Харківської міської організації Національної Ліги українських композиторів Володимиром Чупріним. Спільно ми створили декілька пісень. Найперша, і мабуть що, моя найулюбленіша, дещо філософського звучання, має назву «Перепустка в дитинство». Історія її виникнення цікава тим, що приспівом і основою для задуму всього тексту стала віршована присвята моїй однокурсниці на знімку, де я крокую університетським парком у свою першу студентську осінь. Ось ці рядки:

Боюсь: з літами казки не стає…

І утікаю від років погоні

туди, де осінь в золотих погонах

перепустки в дитинство видає.

Ще дві пісні – суто ліричного змісту, про кохання, реальне чи уявне…
Це – «Місячний кіт» і «Кольорова пісня».

На жаль, з різних причин наша творча співпраця з Володимиром Чупріним поки що не має продовження. Але я йому надзвичайно вдячна за те, що вдалося нам разом створити.

До речі, всі три пісні кілька місяців тому звучали на хвилі Радіо Культура в передачі «Українське ретро з Олесею Білаш». Дякую її автору за неповторні миті спогадів, навіяні цими дорогими для мене творами.

Також я написала тексти кількох тематичних пісень для дитячого телерадіофестивалю.

Взагалі пісенна творчість надзвичайно приваблює мене, сподіваюсь на нові можливості реалізувати себе в цьому  напрямку.

– А як щодо перекладацької діяльності?

 Л: Вона теж почалася у Харкові. Вже понад півтора десятиліття я співпрацюю з видавництвом «Ранок», перекладаючи на українську віршики для наймолодших. Мій доробок за весь цей час нараховує вже кілька сотень різноманітних абеток, серій про машинки, тваринок, пори року і багато чого іншого.

Працювати з видавництвом надзвичайно легко і цікаво. Незважаючи на те, що з редакторами відповідного відділу ми спілкуємося лише віртуально, через інтернет, нам вдається дуже добре знаходити спільну мову.

І звісно що, особливо приємно і радісно бачити ці барвисті, дуже гарно ілюстровані книжечки на полицях книжкових магазинів. Відкриєш – і відразу згадуєш, як доводилося підбирати ту чи іншу риму, вишукувати слово…

– Тематика Ваших робіт, які перемагали на «Коронації слова», здебільшого для дітей. Чи пишете в інших напрямках?

Л: Так, насамперед, це вірші, лірика. Найближчим часом планую видати збірку поезій, вона практично вже сформована. Є певні задуми і щодо прозових творів.

– Чи сприяли перемоги у конкурсах Вашому просуванню як автора?

Л: Коли я отримала першу перемогу у номінації творів для дітей «Пісенна лірика», до мене зверталися редактори дитячих журналів, які хотіли мати вже готові пісні з музичним супроводом. У мене ж були лише тексти. Тому спільної роботи у нас, на жаль, не вийшло. Хоча, як вже говорила, справді прагну більше співпрацювати з композиторами, і не тільки на дитячу тематику.

Усе частіше розумію, що на сьогодні авторам, які хочуть бачити свої твори надрукованими, рухатися вперед слід самостійно. Особливо, що стосується поезії. Звичайно, відомі творчі конкурси надзвичайно масштабно презентують авторів. Є увага загалу, окремі пропозиції від видавництв. Але загалом відсутній «механізм» подальшого просування. Хотілося, щоб це було, можливо, саме на державному рівні, в рамках певних програм чи проектів. На жаль, багато державних видавництв зараз переживають не найкращі часи, а для того, щоб видаватися в приватних, необхідні значні кошти.

– Ви цікава різностороння особистість з великою кількістю соціальних ролей. Як би Ви для себе їх розставили за пріоритетністю?

 Л: Можу сказати, що робота і творчість  – це дві самостійні паралельні лінії, однаково важливі у моєму житті.

Однак, звісно що, найголовніша роль – мами. Процес виховання – це теж свого роду і робота, і творчість. Хоча я ніколи не була прихильницею ніяких систем чи методів виховання. Вважаю, що особистий приклад – найкращий спосіб для формування в дитини певного світогляду, системи цінностей. Тому, напевне що, удосконалюючи себе, тим самим можна сприяти і вихованню своїх дітей. У мене їх двоє – син Роман і донька Ярослава.

Роман теж обрав для себе філологічну ниву. Наразі він навчається
в аспірантурі Київського університету імені Бориса Грінченка, здійснюючи наукове дослідження під керівництвом провідного українського лінгводидакта Станіслава Карамана. Дуже відповідальний і наполегливий у своїх цілях.

Ярослава – професійна балерина, закінчила Київське державне хореографічне училище та Національний педагогічний університет імені
М.П. Драгоманова за відповідною спеціальністю. За кваліфікаційним рівнем – артист балету вищої категорії. Перелік творчих образів, втілених Ясею на сцені, надзвичайно різноманітний, репертур містить близько трьох десятків ролей. Зокрема, це сольні партії в класичних балетах «Ромео і Джульєтта», «Лускунчик», а також славнозвісному «Лебединому озері». Також була виконавицею головної ролі в сучасному балеті  «Backyard» на прем’єрному показі вистави. Важливим є те, що вона не тільки постійно працює над власною технікою танцю, а й володіє чудовою здатністю перевтілюватись на сцені у своїх героїнь…

Звичайно, що радію успіхам дітей і спрямовую їх на подальші досягнення.

– У вас дуже цікава і творча родина. І насамкінець – питання, без якого, напевне, не обходиться жодна розмова з творчими людьми: що саме Вам дає наснагу на творчість, слугує поштовхом для написання нових віршів?

– Алхімія творчого процесу дивовижна і водночас надзвичайно проста. Це може бути випадково почуте слово, фраза, яка накладається на твій внутрішній стан саме цієї миті… Іноді прообраз майбутнього вірша –  це своєрідний маячок у лабіринті роздумів чи переживань­. Дійдеш до нього крізь плетиво рим –
і відкриється тобі якась нова твоя істина. А буває й так, що тема виникає наче
з повітря  – ти раптом розумієш, що маєш сказати саме про це, і саме зараз, і саме так, як скеровує непереборне внутрішнє бажання.

А взагалі поезія для мене – це надзвичайно захоплююча і безкінечна гра
зі словом, звучанням і ритмом. І одного разу долучившись до цієї гри, ти вже ніколи не зможеш її полишити…

***

Ось тобі світ.

Свіжі соняхи в нім – сателіти.

Ось алфавіт,

де хитаються тіні від літер.

Сповнена зваб

довга стежка від тину до граба.

І між кульбаб

ти також – трохи вища – кульбаба.

Ось тобі сміх.

Манить стріхою бабина хата –

з неї б ти зміг

найсолодшу хмаринку дістати.

Високо скрізь,

та без страху смієшся до сліз ти:

дивом заліз,

а тепер невідомо, як злізти.

Ось тобі бал –

гобеленом старої подушки:

ниток різьба

висікає тріумф Попелюшки.

Йде череда

перетворень гарбузяно-динних,

та не біда,

бо насправді – несправний годинник.

Крапка. Пробіл.

Срібні спалахи на моніторі.

Ось тобі біль –

як перетин сліпих траєкторій.

Тануть світи,

і бали осипаються сміхом.

Ось тобі – ти.

…І так близько до неба зі стріхи.

Інтерв’ю записали Вікторія Коваль та Тетяна Пивовар