«СІМ СТРУН Я ТОРКАЮ, СТРУНА ПО СТРУНІ, НЕХАЙ МОЇ СТРУНИ ЛУНАЮТЬ…» (до 150-річчя Лесі Українки)
Наша співрозмовниця – Тетяна Вірченко, доктор філологічних наук, професорка кафедри української літератури, компаративістики і грінченкознавства Інституту філології Київського університету імені Бориса Грінченка.
– Є письменники, знайомство із творчістю яких неминуче змінює нас самих, наші бажання й цілі, наше сприйняття світу, змушує переосмислити ціннісний світ. До таких митців слова належить Леся Українка. Вшанування її таланту – це данина пам’яті майстрині слова чи щось більше?
– Дозвольте розпочну відповідь віршовими рядками самої Лесі:
Коли втомлюся я життям щоденним,
Щоденним лихом, що навколо бачу,
Тоді я думку шлю в світи далекі,
Блукає погляд мій в країні мрії.
Що бачу я в далекому просторі?
Прийдешність бачу я, віки потомні.
Унікальні особистості відзначаються масштабністю мислення, здатністю не лише пам’ятати минуле, розуміти закономірності теперішнього, а й прогнозувати день прийдешній. Такі люди не бояться самопізнання, внутрішнього діалогу із собою і світом. Як наслідок – ми маємо вершинні твори, які проходять випробування часом і читачем. І він може бути дуже різним: наївним і вимогливим, захопливим, вдумливим, але ніколи не залишиться байдужим. Внутрішня потреба нації вшанувати Лесю Українку означає лише одне: кожному із нас письменниця дала свій урок, подарувала те слово, яке дає змогу бути.
– Словом, у якому знаходите зцілення ви, поділитеся?
Якщо прийде журба, то не думай її
Рознести у веселощах бучних…
Краще йди в темний гай, у зелений розмай
Або в поле де вітер гуляє,
На дозвіллі із лихом собі розмовляй,
Може, там його вітром розмає.
– У творчості Лесі Українки весь час спостерігається контраст: безнадії та віри у світле майбутнє; холодної зими й переможної весни; розпачу, стану зламаності й палкої готовності до бою. Що це: художній прийом, нездоланний вплив життєвих умов і обставин, результат світосприйняття світу?
– Коли шукають причини хвороби Лесі Українки, завжди згадують, як у десятилітньому віці дівчинка промочила ноги на річці Стир, і з того часу почалася тривала боротьба за життя. Хоча, направду, ця боротьба почалася значно раніше. Адже, як згадує сестра Ольга, коли народилася Леся, у матері не було молока, пошуки годувальниці не дали результату, тож дитину перевели на штучне годування, від якого маленька Леся сильно слабувала. І лише завдяки пильному догляду батька дівчинка отримала шанс жити. А та боротьба вже далі супроводжувала її все життя, хоча зосереджувати на ній увагу Леся Українка не любила.
– Окрім життєлюбства, які ще ознаки вдачі Лесі Українки, на вашу думку, є виразними й такими, що здатні змінювати нас на краще?
– Сім струн людської душі Леся Українка торкає сімома, як на мене, найважливішими своїми рисами: життєлюбність, згадана вами, йде рука об руку зі здатністю боротися довго і майже невтомно; самокритичність; волелюбність; самоусвідомолення власної місії, покликання і, відповідно, працездатність; жертовність; людяність; відповідальність. Якщо кожен із нас хоч би половину із названого візьме собі за цінності, то світ, безумовно, стане кращим. Пригадались рядки Лесі з листа до М. Павлика від 1(13) жовтня 1891 року: «А мені справді сором так жити, бо инші люде як наприклад дядько, не піддаються ніякій слабости, а роблять своє діло при всяких обставинах».
– Чи наділила письменниця героїв драматичних поем власними чеснотами?
– Так, особливо це помітно в зрілий період творчості письменниці (1901–1910). Герої п’єс Лесі Українки не лише протистоять покорі й страхові, вони прагнуть пробудити свідомість народу, беручи за зброю слово, оскільки «божа іскра» може допомогти стати не лише притомними, а й жити «для слави рідної країни». Жертовність, уміння жити заради свого обранця якнайкраще прочитується в драматичній поемі «Одержима»:
Месіє! коли ти пролив за мене…
хоч краплю крові дарма… я тепер
за тебе віддаю… життя… і кров…
і душу… все даремне!… Не за щастя…
не за небесне царство… ні… з любові!
Незрадливості власним переконанням може навчити Кассандра із однойменного твору. У п’єсах увиразнюється, на який складний шлях стають особистості, які в ситуації вибору приймають рішення залишатися вірними своїй ідеї. Їхня доля – неминуча самотність (Долорес, адвокат Мартіан).
– Глибока письменниця, очевидно, що й сама стає літературним образом. Які твори є для вас прикметними?
– Зараз пригадується п’єса Неди Нежданої «І все-таки я тебе зраджу». Ця «драматична імпровізація» прикметна тим, що вона про Лесю Українку – живу, земну й відповідальну водночас. Вона, як і героїня її драми «Блакитна троянда», боїться принести нещастя коханій людині. Разом із тим, це твір, у якому чи не вперше ми бачимо Лесю Українку беззахисною й відкритою, хоча остання риса не була притаманною їй за життя: «Я побачила тебе… я пішла до тебе… як оплакана дитина йде в обійми того, хто її жалує… Тільки з тобою я не сама… тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що… тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей – ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни…»
– Який найбільший подарунок приготувала гуманітаристика до дня народження письменниці?
– Повне зібрання творів у 14 томах, адже попереднє «цензуроване» видання вже давно не витримує критики. Надважливо, що укладачі були максимально уважні до рукописів Лесі Українки, зокрема до чернеток. А це єдиний вірний шлях привідкрити завісу творчої лабораторії майстрині.
– Які нові грані її творчості можуть відкривати сучасники?
– Текстологічні дослідження, контекстуальні студії, семіотичні напрацювання можуть розкрити нові грані художнього світу Лесі Українки. Для літературознавців творчість Лесі Українки може бути вдячним матеріалом для антропологічних, генераційних досліджень, а також концепту «пам’ять». Не варто уникати й системного погляду на творчість, коли поезія, проза й драматургія будуть розглядатися в нерозривній єдності.
– Чим може здивувати Леся Українка нас сьогодні?
– Думаю, що сучасні тенденції розвитку театру можуть допомогти нам подолати стереотипну думку щодо несценічності драматургії Лесі Українки. Унікальність творів Лесі Українки в тому, що вони містять надзвичайно потужний струмінь сучасності. Дай Боже нам мудрості зрозуміти ті натяки, які подарувала нам Леся Українка.
Розмовляла Надія Мигунець
