Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

ЩО ТАКЕ ЯЗИЧІЄ

Язичіє — один з типів штучно витвореної книжної мови в Західній Україні 19 ст. Назва виникла в полеміці з прихильниками Язичія і мала зневажливий відтінок. В основі Язичія була старослов’янська мова з домішками елементів російської і староукраїнської мов, західноукраїнських діалектів. У Язичії застосовувалися кирилиця та історико-етимологічний правопис. Використовувалося в галицьких часописах, зокрема “Зорі Галицькій”, москвофільських виданнях Буковини, у т. ч. шкільних підручниках, творах відомих галицьких та закарпатських москвофілів — Я.Головацького, О.Духновича, М.Устияновича, А.Могильницького та інших. Українська народовецька інтелігенція критикувала язичіє як мову мертву, незрозумілу народові. Вийшло з ужитку наприкінці 19 ст. після переходу провідних москвофільських видань на російську літературну мову.

Приклад тексту на язичії:

Що єсть тепло и свѣтло — того дово̂дно оучени̂ єще не знаютъ. Но безъ свѣтла и тепла нїяка изъ нашихъ пашниць не може оудатися. — Свѣтло, здаеся, возбуджае въ рослинахъ силу, котрою они оуглянный квасъ, амонїякъ, воду, и другое поживлѣнье розкладаютъ на части, зъ ıакихъ тїи рѣ чи повстаютъ, — и — потребное въ себе вживаютъ, остальное же назадъ воздухови о̂тдаютъ. На пр. оугляный квасъ розкладаютъ они на єго части, на квасородъ и оуглеродъ, и оуглеродъ вживаютъ въ себе, квасородъ же о̂тдаютъ воздухови, и тымъ способомъ воздухъ все о̂тсвѣжуютъ. Но все то дѣеся лишь днемъ при свѣтлѣ солнечно̂мъ, ночїю же нѣ; и также днемъ при захмарено̂мъ небѣ робота тая оуже имъ складно не иде, а для того въ хмарнїи роки овощи николи не буваютъ смачни̂ та тревали̂. (1875)

Язичіє підтримувалось «москвофілами», які виступали за мовну єдність із Росією, а також тими, хто заперечував здатність народної («мужичої») мови піднятися до рівня літературної. На Язичії видавався ряд газет і журналів, частина з яких наприкінці 80-х pp. позаминулого століття перейшла на російську мову.

У час активного формування літературної мови на народній основі використання Язичія було анахронізмом, воно гальмувало становлення загальнолітературних мовних норм. Українська інтелігенція (І. Франко та ін.) гостро критикувала Язичіє як мову мертву, незрозумілу народові.

Міхаель Мозер (26 січня 1969 )– професор славістики у Віденському університеті, в українському вільному університеті у Мюнхені та в Католицькому університеті в Будапешті і Пілішчабі – у 2010 році присвятив свою лекцію ґенезі думок в Галичині і Великій Україні щодо становлення літературної української мови у ХІХ столітті.

Професор резюмував: «Мовознавці звикли до того, що бачать тільки язичіє в Галичині: і в випрацюванні української мови, і в російській мові Галичини з невеличкими вкрапленнями української, і в церковнослов’янській. Язичіє – це псевдотермін в українському мовознавстві».

Тетяна Сідько,

студентка Інституту журналістики Університету Грінченка