ЩО ОЗНАЧАЮТЬ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДУШІ ВЕСНЯНКИ

Традиції язичництва в поєднанні з православ’ям сформували весняні обряди, які розпочиналися від Стрітення та завершувалися Зеленими Святами. Тому споконвіків ці пісні були символом початку нового періоду. За часів язичництва їх присвячували Богу Ярилу, оскільки його вважали покровителем рослинного світу, розквіту природи та родючості. А веснянки стали для українців закликом до відновлення та переродження.

Веснянки завжди супроводжувалися танцями та співами, які закликали прихід весни та добрий урожай. Це переважно були дівочі пісні, де хлопці лише перекликалися з дівчатами. Проте деякі обряди виконувались дітьми. Згідно з давнім повір’ям вважалося, що весну з вирію приносять на своїх крилах птахи, тож аби прискорити приліт птахів, діти, співаючи пісень, носили по селу випечених з тіста жайворонків.

Переважна більшість веснянок – це драматизована гра з окресленими ролями, які покликані були розбудити позитивну енергію, підняти настрій або й святкувати перемогу добра над злом. Окремі рухи танцю нагадували сівбу, оранку, косіння, хоча пісенні тексти завжди були наповнені глибоким змістом.

***

Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька.

Тут вона впала,

До землі припала.

Тут вона впала,

До землі припала.

Устань, устань, подоляночко!

Умий личко так, як шкляночку!

Біжи до Дунаю,

Візьми ту, що скраю!

Біжи до Дунаю,

Візьми ту, що скраю!

***

Горобеєчку, в садку-падку,

Та чи був же ти в нашім садку,

Та чи бачив ти, як мак сіють?

– Ой так сіють мак,

І морковку, й пастернак.

***

Ой весно, весно, днем красна,

Що ж ти нам, весно, принесла?

Принесла я вам літечко,

Ще й запашненьке зіллячко,

Вам, дівчатка, – по віночку

З хрещатого барвіночку.

Парубонькам – по кийочку,

А бабусям – по ціпочку.

Парубкам – товар гонити,

Бабусям – внучат глядіти.

Але попри те, як би не називали веснянки (а назва залежала від регіону: «гаївки», «розгулейки», «ворода», «вербоньки», «городала», «поколі», «кукударки», «гаївки», «гагілки», «подолянки», «постові пісні», «рогулейки») вони залишаються унікальним скарбом, який акумулював величезний фольклорний пласт знань наших пращурів.