СЕРГІЙ ЖАДАН: УКРАЇНСЬКА МОВА ПЕРЕСТАЛА БУТИ ЕКЗОТИЧНОЮ, ЇЇ СТАЄ БІЛЬШЕ

Сергій Жадан. Він вміє зачепити, донести, заінтригувати, зачарувати. Його вірші охоче декламує, читає й перечитує сучасна молодь. Популярний культовий письменника, поет, перекладач та громадський діяч. Його твори перекладено більше ніж на 20 мов світу і його вже називають класиком сучасної української літератури.

Тож зустріч зі студентами, яка відбулася днями в Університеті Грінченка, стала справді яскравою й топовою подією.

Ми підготували уривки з діалогу Сергія Жадана зі студентами.

Прочитайте 2 вірші Семенка: улюблений і той, що вам не подобається.
Дайте мені книжку Михайля Семенка і я вам почитаю. Попри те, що я писав свою кандидатську про Семенка, але читати напам’ять – ні. Я навіть свої вірші напам’ять не знаю.
Коли треба написати 30 вордівських сторінок текстів за день, але немає натхнення, що ви робите в такому випадку?
У такому випадку, коли сідаєш до роботи над твором, краще знати, чим цей твір завершиться. Краще від початку бачити собі структуру і уявляти, що ти хочеш написати. Навіть коли зникнуть емоції і натхнення. Свого часу мені цю річ сказав нині вже покійний письменник Юрко Покальчук. Він казав: головне, коли ти сідаєш писати роман, знати, чим він завершиться.
Топ-5 порад авторам-початківцям.
Давайте я вам дам ТОП-1 пораду. Найперша порада – це не слухати поради старших письменників. Це головне.
Що вас надихає на написання крутих віршів?
Мене надихає на написання крута аудиторія.
Чому у наших школах не викладають творів сучасних митців?
Передусім все залежить від викладача. Не так важливо, що буде в програмі. Важливо, хто тобі буде прищеплювати любов до літератури.
Вірші може написати кожен, чи це дарунок долі?
Вірші, звісно, може написати кожен. Більшість людей пише вірші. Ось у цій аудиторії, хто пише вірші – підніміть руки. Бачите, зараз усі пишуть вірші. І оцей поділ аудиторії на професійний і непрофесійний – він снобістський.
Чи маєте ви якісь особливі правила, які допомагають черпати натхнення?
Мені здається, якщо ти вмієш слухати, бачити, що довкола відбувається – то писати не важко. Я так пишу. Якщо ти замикаєшся на собі – тоді краще зайнятися чимось іншим.
У мене немає запитань.
Прекрасний початок.
Я просто хочу сказати дякую.
І я вам дякую. Насправді це не в плані якогось популізму, я завжди з великим задоволенням виступаю перед студентами.
Скільки часу ви витрачаєте, щоб написати вірш?
Ну, знаєте, вірші писати – це ж не домовини стругати, тут не може бути якогось проміжку часу. Іноді щось пишеться дуже швидко, іноді є якісь вірші, які пишуться кілька місяців. По-різному буває. І ти ніколи не знаєш, зможеш ти написати те, що пишеш, чи ні.
Шановний Сергію, ваша думка про фемінізм.
Написано красивим каліграфічним почерком. Давайте я про всяк випадок скажу, що в мене позитивна думка. (оплески)
Як ви все встигаєте?
Я не все встигаю. Є хороша порада, як усе встигати. Не запізнюйтесь на зустрічі, які ви призначаєте. Це дуже просто, але це те, з чого ми починаємо своє невстигання.
Щодо майбутніх проектів, то в який бік плануєте рухатись: музика, вірші, кіно?
Я зараз пишу п’єсу. Це не те, не те й не інше. Дуже сподіваюсь, що вона з’явиться наступного року в одному з театрів міста Києва.
Чи є близька людина, яка надихає?
Так, у мене є люди, що надихають. Їх близько 40 мільйонів.
Дякую, що ви з нами. Як можна зупинити війну, розв’язану Росією на Донбасі? Що кожен із нас може зробити для цього?
Чесно кажучи, я не знаю, як зупинити війну Росії проти України. Я знаю, як її не програти. Це – не капітулювати. Опиратися і не капітулювати (оплески). І це стосується не лише наших військових, тих, хто на лінії фронту, а й тих, хто в тилу. Тому що якраз капітуляція зазвичай починається тут. А перемога зазвичай відбувається на фронті. Тому дуже важливо відчувати це (оплески).
Хто вас навчив читати вірші на публіку?
Я можу розказати про свій досвід читання на публіку. Мені було 16 років, я був учнем-випускником, брав участь у Всеукраїнській олімпіаді з української літератури й мови, це була весна 1991 року. Тоді були національно-визвольні рухи, висіли синьо-жовті прапори, у нас на Луганщині також вішали, але їх зривали. Ми зібралися в Рівному, усі старшокласники з усієї України, дуже така хороша атмосфера була. Всі щось писали, всі займалися творчістю, всі цікавились мовою й літературою. У повітрі висіло оце відчуття змін, відчуття свободи. Ламалась стара радянська система. Гарний був час і нам влаштували зустріч зі справжніми письменниками – з Рівненської Спілки письменників. Зібрали їх, ті письменники щось там своє читали, а потім один із них каже: з вас, мабуть, хтось же щось пише. Я піднімаю руку, засоромився, а він каже – давайте. А в мене на той момент було написано 6 віршів. Не хотів, але ледь не винесли на сцену. Їм це сподобалось, почали плескати. І з того часу я почав читати вірші і не зупинявся. Цей момент був позитивний і дуже хороший досвід першого читання поезії.
Чи є відомі люди, які вас надихають?
Давайте спробуємо звести це до однієї людини, Олександра Довженка, наприклад. Його твори, його фільми, його особистість, яка за дуже складних обставин вважалася особистістю і дійсно лишалася собою. Я насправді дуже люблю Довженка і це якраз дійсно можна показати як зразок української культури, за що не буде соромно. Раджу всім передивитися Довженка.
Як не здохнути?
Прекрасно. Мене тільки от одне питання цікавить: хто це написав – викладач чи студент? Судячи зі смайлика, мабуть, все-таки викладач.

Як не здохнути? А просто не треба зупинятися. Не треба зупинятися, рухайтеся, і у вас буде значно менше шансів здохнути. Смерть, так, вона рухається по п’ятах, але якщо ти маєш нормальні м’язи – у тебе багато шансів. Не здаватися і дурне не буде в голову лізти.

Зараз в Україні склалася така тенденція, що багато людей мистецтва йдуть у політику. Чи не задумувалися ви про це?
Мене запрошують час від часу, але я ці пропозиції відкидаю. Сподіваюсь, так і в майбутньому буде. А своя політична партія у мене була, коли мені було 18 років, ми у Харкові створили партію любителів пива. Зробили членські квитки і навіть провели з’їзд установчий в одному з кафе, і запросили туди пресу. Преса дуже дивно це сприйняла, були якісь телеканали, це був початок 90-х, зовсім інша ситуація була, мовна, зокрема, зовсім інший був Харків. Показали нас під якісь нацистські марші в Мюнхені: «Также когда-то баварские молодчики начинали свою политическую карьеру». Після цього діяльність нашої партії пішла на спад. Не розвивали партійні осередки і втратили інтерес до цієї затії. Але була така партія.
Ваша думка про журналістів.
Я розумію, що в нас прийнято сварити журналістів, зневажати їх, вішати на них усіх собак, вважати винними в усьому, що вони показують. Це так само, як нас, письменників, часто звинувачують в тому, що ми вчимо своїх читачів нецензурній лексиці, чи ще щось.

У суспільстві має бути трошки більше поваги до цієї професії, тому що за наших обставин в нашому суспільстві журналісту працюється не дуже просто. Хоча журналісти теж бувають різні, ви самі це знаєте. Я впевнений, що тут є люди, які відповідально ставляться до своєї професії, які будуть складати майбутнє нашої журналістики.

Хто і що є для вас Богом?
Це складне питання. Я потім на нього відповім. Бо я зараз говорю не дуже серйозно, а питання серйозне.
Як ви ставитеся до нових правил правопису?
Можу сказати, як мешканець Сходу України, де мало хто говорить українською мовою, часто доводиться стикатись з тим, що люди, які хочуть прийняти україномовність, ще старі правила не вивчили, а нам тут дають нові. Але насправді я й поважаю позицію дослідників-науковців.
Як ви ставитесь до людей, які живуть в Україні, але спілкуються російською? Чи можна їх вважати патріотами?
Давайте, щоб я не робив голосних заяв, з яких можна було б зробити заголовок, я сказав би, що серед моїх знайомих є велика кількість російськомовних українців, які, безперечно, є патріотами. Вони шостий рік воюють, вони шостий рік працюють як волонтери, вони допомагають армії, вони працюють на цю країну. Вони російськомовні патріоти, я їх знаю. Я україномовна людина, мені б комфортніше було, якби вони говорили українською, але, наскільки я розумію, у них є конституційне право говорити російською.
Яка філософія близька вашому світогляду?
Я педагог, закінчував Харківський педагогічний університет імені Г. Сковороди, я сковородинець, у нас місто Харків – місто Сковороди, тому, власне, мені близька ця філософія.
Як не прогавити свої студентські роки?
Ви знаєте, я згадав свої студентські роки, які я великою мірою прогавив. Тому що я був молодим поетом, справді був не надто старанним студентом, тому що я міг би отримати значно більше, ніж я реально це отримав. Займався літературою, а до навчання ставився більш несерйозно. Та й такої можливості, як зараз, отримувати інформацію у нас просто не було. Ви самі це розумієте, і викладачі вам це розповідають. Зараз би я ходив і все вчив би.
Моя мама – вчителька української мови й літератури, й вчилася в Харківському університеті імені Сковороди. Пам’ятає, як ви ходили на лекції в розтягнутому светрі, в подертих джинсах, розпатланий, розповідали весь час якісь нісенітниці, які ніхто не слухав. Ви були диваком. Розкажіть щось про свої студентські роки.
Це на даний час моя найкраща характеристика. Привіт своїй мамі передавайте! Я теж про неї щось цікаве можу розказати.
Розкажіть про найщасливіші моменти свого життя.
Щасливі моменти? Та звичайне народження людей. Це найкраще, що може бути.
Звідки берете сюжети для творів?
Більшість сюжетів я беру з життя, мені не цікаво створювати реальність, мені цікаво її відтворювати. Життя часто цікаве й несподіване
Як донести, що українська мова важлива?
Немає якогось постійного механізму, немає єдиного рецепту. Але в принципі її треба популяризувати, пропагувати на різних рівнях. Змінюється ситуація і я це бачу. Коли буваю на Сході – бачу, як за останні роки змінюється і сприйняття української, змінюється і місце її в житті, і в суспільстві. Її стає більше, вона стає природнішою. Перестала бути екзотичною, багато хто сприймає її як свою рідну мову, навіть якщо сам говорить російською. От ви питали перед цим про російськомовних патріотів, у мене є багато знайомих, які лишаються російськомовними, але починають переходити на українську. Це вже стає нормою, і частка української збільшується. Можливо, це результат позитивної конструктивної нормальної українізації, яка змінює ситуацію, і це не буде мати якогось відкату назад.
Щодо популяризації мови – які найдієвіші механізми?
Найдієвіший механізм – це любов. І в популяризації мови зокрема. Якщо людина бачить, що насправді ти мову любиш, а не себе як носія української мови, то це важливо. Я звик бачити реакцію російськомовної людини на українську мову. І звик бачити несприйняття. Несприйняття зазвичай з’являється тоді, коли людина виходить, вона не говорить мовою, а вона її демонструє, щоб показати, звернути увагу, що вона україномовна. Зазвичай це викликає несприйняття. Людина, яка загалом не проти української, коли бачить такий підхід – то вона цього не сприймає. З іншого боку, коли вона бачить, що для тебе це природньо, це не поза, а що ти так говориш – тоді це сприймається нормально.

Записала Тетяна Пивовар