Про запозичення та варваризми в українській мові

Деякі запозичені слова так тісно вплелися в українську мову, що в нас не виникає й думки про їхнє іншомовне коріння. Ці запозичення відбулися у різні часи нашої історії від різних народів.

Є й варваризми, або барбаризми (назва походить від слова «чужоземець» з латинської) – іншомовні слова або вислови, які не стали загальновживаними та не повністю засвоєні мовою.

Хто б міг подумати, що слова «хата», «коноплі», «хміль» прийшли колись до нас із фінської мови.

Прийнявши хрещення, Київська Русь запозичила з грецької слова «апостол», «паламар», «дяк», «кадило», «паляниця» та інші, і навіть такі, як «капуста», «миска», «вишня» і чимало інших. Цікаво, що українські імена Степан, Євгеній, Петро походженням від грецьких слів «вінок», «високородний» та «камінь» відповідно. З латинської українська мова перейняла «вівтар», «поганий», «оцет».

«Чумак», «козак» та «табун» перейшли до нас із татарської ще в ХІІ ст. Від південних кочовиків — тюрків, угрів, половців та інших: «гарбуз», «лоша», «табір», «артіль», «аршин», «базар», «казна», «чулан» та інші. З арабської: «атлас», «бальзам», «ватага». Від турків перейшли до нас такі слова, як «гайдамака», «тютюн», «бунчук» та інші.

Варваризми дуже полюбляють письменники. Вони використовують їх як допоміжний спосіб передати характер та індивідуальність персонажа, створити «місцевий колорит».

Під цим терміном звичайно розуміють різні способи зображення місцевих умов життя, норовів, звичаїв країни. Як мовні засоби використовуються слова й вислови з тієї мови, якою говорять у країні. Такими, наприклад, є грецькі й латинські слова у Шевченковій поемі «Неофіти» (ґрація, муза, тиран, гінекей, пенат, гетера, катакомби, бульвар, ліктор, патрицій, гарем, плебей тощо).

Часто варваризми служать засобом створення комічного ефекту. Іноді сучасні українські письменники користуються русизмами у своїх творах задля того, щоб показати факти мовної й культурної дійсності в Україні як наслідок русифікації.

Катерина Шаповал