ПРО ЩО ШЕПОЧЕ ВОДОСПАД ШИПІТ

Вгору підеш – гору знайдеш. Вниз підеш – дістанешся водоспаду. Такі дві основні опції у туристів, які подолали Воловецький перевал і опинились на славетній полонині Боржава – найдовшій на Закарпатті, що в Міжгірському районі, біля села Пилипець. Гора – це Гемба (висота – 1497 м), а водоспад чи, як його ще називають, водограй – Шипіт.
Часу обмаль і поїздка на Боржаву потребує вибору: або підніматись підйомником на гору, або йти до водоспаду, який шипить біля підніжжя Гемби.
Обираємо водоспад. Від гір уже трохи рябить в очах, а от оригінальні звуки гірського саундтреку хотілося б почути.

Йти до Шипоту з півкілометра. Дорогою зустрічаються: каса, в якій треба сплатити 15 грн. за вхід, піші туристи, ятки (сувеніри, гриби, шашлики, мед, дрова), автомобілі, квадроцикли, і навіть мирне сіреньке поросятко, яке серед туристів почувається наче серед своїх.

Обабіч дороги-стежки – потічки, папоротник, смереки та буки. І ось нарешті – Шипіт.

Але який там водограй? Вода з величезних кам’яних брил висотою 14 метрів несеться п’ятьма каскадами так несамовито, що ніхто з цим не грається, а намагається цупкенько закріпитися на ковзкому й мокрому камінні, щоб зробити заповітні авторські знімки та піти геть.

Але є й ті, хто трохи затримується. Хто начитався про місця сили й повірив рекламі про молодильну карпатську. Вони всовуються в потоки води наче в прірву кохання. Чи трапляється перетворення? Спостерігаючи за дійством, із сумом констатуємо: шепіт Шипоту безсилий проти зморщок та вікової неповороткості. Якби ж хоч туди не шубовснули в гонитві за примарним!

Карпати – це зазвичай ще й легенди про мольфарів та нещасливе кохання, яке померло, але насправді живе. Всюди тут є свої ключові персонажі: Іван та Марічка. І Шипіт – не виняток. Сюжет – старий, як людська уява: багата Марічка покохала бідного Іванка, її батькам це не сподобалось, от вони й втекли від них до лісу, їх вислідили, вони взялись за руки, а тут звідкілясь – блискавка, почалася злива і закоханих віднесло у провалля. А далі, коли чуєш продовження про те, чому ж Шипіт назвали Шипотом, чомусь мурашки шкірою, хоча, здавалося б, ну що вже може здивувати в цьому бентежному світі? Вбита горем мати дівчини ходила сюди доти, доки в ніч на Івана Купала не почула шепіт своєї доньки, яка шептала Іванкові слова кохання. Так і назвали водоспад Шипотом. І тепер сюди ходять інші.
Туристів біля Шипоту так багато, що вслід за ними до нього просувається й інфраструктура: міні-готелі, садиби з нічлігом, їжа. І ще багато чого. Наприклад, ледь не під сам водоспад просунулись і дивні конструкції з камінців від місцевого гуцула. На питання – «а що це?», він відповідає загадково: «та я ще багато всього цікавого вмію робити…»

От і думай! Може, він визначає ролі для каміння, про що писав у своїй книзі «Трохи пітьми» Любко Дереш? Все може бути. Водоспад ще люблять неформали й з’їжджаються сюди щоліта. Про них він також писав у своїй книзі.
Заряджені магічними звуками Шипоту, повертаємось назад. Усе чарівливо, магічно, колоритно й фантастично. Але – до найближчої вбиральні. Далі колорит здуває гірським вітром. Стрімголов вискочивши звідти й перетинаючи на шляху вузенький дерев’яний міст, чуємо, як дитина, яка йде назустріч, безпосередньо каже: «Ой, щось туалетом завоняло!» Душу гріє сподівання на магічну силу Карпат, яка як природній освіжувач має врятувати одяг та волосся, що підло всотали запах недовершеності вітчизняної інфраструктури.

От стоїш розгублено і думаєш: а чому б Шипоту не нашептати якимось модним людям – стартаперам (а хто тут тільки не буває!) – ідею збудувати сучасні туалети й підтримувати їх у належному стані? А народній легенді, відступивши від Іванків та Марічок, вплести цих сміливців у якийсь цікавий сюжет, але вже зі щасливим хепіендом?

Поки ж старптаперів немає, є продавці чачі. Вони завбачливо розташувались неподалік. Обираємо чачу, настояну на абрикосах, і вона робить свою справу: досить високий градус (60) змушує забути і туалет, і омріяних стартаперів, і зрештою багато чого у житті. А шепіт Шипоту наче шепоче в цей момент: хвала чачі!

Позаду – Шипіт, попереду – інші враження. Але, покидаючи його й озираючись назад, чомусь думаєш: ну от цікаво, а який він взимку чи, наприклад, восени? Бо влітку він фантастичний! Шипіт вміє нашепотіти прив’язаність.

Тамара Куцай