Про підземні трамваї, вічні тумани на загублений рай

Якби в Україні проводили конкурс на звання найнеочікуванішого міста, то тут беззаперечним лідером виявився б Кривий Ріг.

«Електрозаводська», «Індустріальна», «Площа праці (труда)», та насамкінець – «Проспект металургів».

На вулиці – 2018-ий, а враження таке, ніби знову повернулися у «совковий» період. Назви станцій криворіжського метрополітену ніби натякають: «Тут живуть справжні трудяги!». І справді, якщо проїхатися з півгодини на трамваї, що зветься метро, то одразу помічаєш велику кількість кремезних чоловіків та ще більшу кількість пенсіонерів. І риси обличчя у більшості затверділі, грубі. Погляд зосереджений кудись вдаль. Воно й не дивно. Як ще виглядати людям, які все життя гарували на заводах у самому серці індустріальної України?

Аби пересвідчитися, що Кривий Ріг – це дійсно індустріальний монстр, достатньо забратися на найвищу точку стадіону «Металург», і поглянути довкола. На обрії видніються десятки різних підприємств. Точніше, самі заводи не такі видимі, а ось випаровування, що виходять в повітря, і незряча людина побачить. А, можливо, й відчує своїм нюхом. Усе місто ніби потонуло у цьому неприродньому тумані. Цікаво, як часто корінний житель Кривого Рогу бачить над собою блакитне небо? Не знаю, як там блакитне небо, а ось блакитну воду повинні були побачити усі без виключення.

Власне, ціль приїзду в Кривий Ріг – відвідати хоча б один кар’єр. А кар’єрів тут багато, можете не сумніватися. Вистачає й тих, де людська рука продовжує черпати земні ресурси, є й ті, що вже давно слугують лише як туристична атракція міста. Збираємось на «Білу гору». Знаєте, якщо б можна було закрити очі, сидячи вдома, а, відкривши їх, опинитися на «Білій горі», я б ніколи у житті не міг подумати, що ця місцина знаходиться саме у Кривому Розі. Спустившись вниз до самого кар’єру, можна не повірити самому собі, адже там абсолютно кришталево чиста вода

.Тож як у такому забрудненому газами та парами місті опинився цей дивовижний оазис? Чи це якась помилка природи? Або, можливо, жарт, але дуже дотепний, а найголовніше – приємний. Підіймаємось на найвищу точку «гори», оглядаємось довкола і знову бачимо дим, що впивається в повітря. А потім дивимось знову вниз, на воду. Дисонанс! Тут настільки тихо та спокійно, що ця місцина ідеально підійде для медитації або просто для роздумів про вічне. Правда, дістатися до цього спокою не так вже й просто, адже кар’єр знаходиться на протилежному кінці міста від вокзалу. Ну, а місто, нагадаю, найдовше в Європі, тому не варто рахувати, скільки годин доведеться витратити, аби дістатися до, можливо, найпрекраснішої місцини у Кривому Розі.

Після цієї мандрівки мене хвилювало лише одне питання: «А люди у Кривому взагалі здогадуються, що приховує туман довкола них?».

Богдан Хіхлушко, студент 4 курсу Інституту журналістики КУБГ