ПОТЕБНЯ ЯК АРГУМЕНТ

Олександр Потебня народився у невеликій шляхетській родині на Полтавщині, яка дала йому освіту в м. Радомі, а потім підтримала при вступі до Харківського університету. Потебня вважав, що присвятить своє життя юриспруденції, проте під впливом Петра Лавровського занурюється в український фольклор. Потрібно відзначити, що Харків на той час був найкращим місцем для початку любовного роману із українською народною творчістю, адже завдяки старанням Ізмаїла Срезневського тут активно збирали пісні, легенди, приказки та публікували їх у спеціалізованих альманахах.
Саме під цим впливом на основі матеріалів зібраних пісень Потебня пише свою магістерську роботу “О некоторых символах в славянской народной поэзии». Подальше життя молодого славіста буде пов’язане із Харковом, хоча Потебня матиме далекі закордонні відрядження та можливість не повертатись на Батьківщину.
Олександр Потебня – автор «Записок о русской грамматике», неймовірно прогресивній та цікавій для свого часу праці з лінгвістики. Як у ній, так і в магістерській роботі, було помітно, що Потебня – прибічник Вільгельма фон Гумбольдта. Саме навколо його ідей Потебня згуртовує учнів та створює школу, яка увійде в історію як “харківська школа лінгвістики”. З неї вийдуть незалежні талановиті дослідники словесності, які, втім, міститимуть помітний слід думок Потебні.
Ми завдячуємо Потебні багатьом теоріям. Найбільш цікава та найвідоміша його робота про внутрішню форму слова. Потебня розрізняє поняття мислення та мови, сприймає останню як одну із форм вираження нашого неусвідомленого. Мислення не є тотожним мові, адже людина не встигає (і не може) зловити усі найменші нюанси мислення. Слово у цій концепції постає точкою зіткнення, входу. У слові поєднується фактичне значення слова та значення, актуальне на час мовлення. Так, слово, окрім “серцевини”: окреслення предмету та зв’язку із ним, яке сформувалось у давнині, має унікальне значення, якого додає кожен мовець. До того ж, кожне слово має звукове вираження, яке, за Потебнею, є знаком знака. Таким чином, мовознавець виводить, що внутрішня форма слова є відношенням змісту думки до свідомості конкретного мовця безпосередньо під час мовлення. Згодом французи Крістєва та Барт говоритимуть про інтертекстуальність та про те, що у кожного читача під час читання створюється власний текст, адже зміст конкретного тексту є відношенням змісту думки до свідомості конкретного читача безпосередньо під час читання.
Потебня відкидає думку про загальні значення слів та не визнає синонімічних рядів. Так, слово щоразу реалізується у конкретному акті мовлення у такій формі, змісті та контексті, що стає абсолютно унікальним. Звісно, Потебня визнає, що слово має багато відтінків, декілька лексичних значень, проте мовець завжди вибирає лише одну форму.
Мовознавець приділяє велику увагу вивченню поетичної мови та стверджує, що таке мовлення є відмінним від буденного, адже йому передує кардинально інше сприйняття та обробка дійсності. Вчений розрізняє мову прози та мову поезії, яка працює як “копач” абстрактних почуттів, сенсів, які згодом, завдяки раціональній мові прози, отримають систематизоване визначення та зможуть проявитись у нашому мовленні як поняття про явища, проблеми, які потребують дослідження.
Насправді неймовірно цікаво читати праці Потебні та спостерігати за тими аргументами, які він наводить, щоб спростувати або підтримати популярні на той час лінгвістичні теорії. Хоча нині лінгвістика заперечила велику кількість відкриттів та теорій, над якими працював Потебня, проте сміливість та легкість польоту його наукового мислення заворожує.
Хоча Потебня здобув пошану серед усіх філологів Російської імперії, про що свідчить Ломоносівська премія, проте дослідник ніколи не зраджував кафедрі рідного Харківського університету та виступав із критикою денаціоналізації: “Вообще
денационализация сводится на дурное воспитание, на нравственную болезнь: на неполное пользование наличными средствами восприятия, усвоения, воздействия, на ослабление знергии мысли; на мерзость запустения на месте вытесненных, но ничем не замененных форм сознания; на ослабление связи подрастающих поколений со взрослыми, заменяемой лишь слабою связью с чужими; на дезорганизацию общества, безнравственность, оподление”. (Цитату взято з А. Потебня, Народньїе песни Галицкой и Угорской Руси. Рецензия. Отчет о двадцать втором присуждении наград графа Уварова. Записки МП. Академии наук 37, 4. Петербург 1880.)
Саме тому сьогодні в усіх аудиторіях країни час від часу на розповідь студента про нескінченність письма, смерть автора та здатність письма внутрішньо диктувати свою волю, жити власним життям можна почути рішучу відповідь, що це все було вже у Потебні. Потім іде риторичне запитання: “Але хто його читає, того Потебню?”
Праці Олександра Потебні
Потебня О. Естетика і поетика слова: збірник / Упоряд., вступ. ст., приміт. І. В. Іваньо, А. І. Колодної; Пер. А. Колодної. — К.: Мистецтво, 1985. — 302 с.
Потебня О. Думка й мова (фраґменти): Слово Знак Дискурс Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст, за редакцією Марії Зубрицької — Львів, 1996 — ст.23
Потебня О. Про купальські вогні та споріднені з ними уявлення / Фольклористичні зошити 2008, Випуск 11. — Інститут культурної антропології, Пер. В. Давидюк. — С. 167—188

Література для ознайомлення:
Ю Франчук. Олександр Опанасович Потебня. Київ, 1975.
В. Ю. Франчук. Листування І. О. Бодуена де Куртене та О. О. Потебні. Мовознавство, 1979, 6.
Я. Айзеншток. З листування О. О. Потебні. Україна, 1927, 1-2.
Франчук В. Ю. Олександр Опанасович Потебня: Сторінки життя і наукової діяльності. — К.: Видав. дім Д. Бураго, 2012. — 376 с.
#Словопис #рідна_мова #вивчаймо #дізнаваймось #українські_мовознавці #Потебня