Помилки 90 -х можуть повернутися

Наша співрозмовниця – гуру економічної журналістики Алла Ковтун. Колись, на початку 90-х, вона очолювала перше економічне видання «Фінансова Україна» і стояла у витоків вітчизняної ділової преси.

Добре пам’ятаючи ті роки й володіючи унікальними інституціональними знаннями, написала недавно ексклюзивну книгу про так звані «лихі 90-і» «Сальдо великих грошей. Історія фінансово-банківської системи України у спогадах причетних».

Зараз український інформаційний ринок відчуває великий дефіцит на професійну економічну журналістику. Тож думки досвідчених професіоналів у цій сфері, як і в будь-якій іншій, дуже важливі. Власне, як вкрай важлива й сама економічна сфера. Про це і йтиметься в нашому інтерв’ю.

Економічний фронт – також один із найважливіших зараз. Ви стояли у витоків економічної журналістики, тож як думаєте, на чому в економіці важливо владі зосередити увагу?

Військовий фронт – це власне лише  метод  захистити державу,  її  ідентичність,  економіку. Тобто згадуємо  політекономію, що є базисом, що надбудовою. Крім того, зубожіле населення зазвичай перестає бути патріотами своєї країни,  втрачає моральні орієнтири та мотивації. Цьому відкриттю всесвітньо відомого соціолога Пітіріма Сорокіна вже понад сто років,  теорія підтверджувалася не раз, зокрема, українським Голодомором, та, зрештою, нинішньою війною та біженцями…

Дуже важливо, що попри битви на фронтах, ми почали відновлювати економіку: засіяно понад 70 відсотків  запланованих сільськогосподарських площ. Українці стали волонтерами і тут, як уже писало ваше видання, закладаються «Сади Перемоги». Хтось на дачі замість квітів посадив картоплю, інший вперше у житті вирішив вирощувати курчат чи гусят… Для ВВП – це непомітні величини, але важлива ініціатива, відповідальність за власне благополуччя, а отже і державу. Такі приклади просто зворушують.

Влада має хоча би не заважати. Не застосовувати «мистецтво общипати гусака так, щоб він не кричав», як це проголосив нинішній податковий ідеолог Данило  Гетьманцев.  Абсолютно не допустимо підвищувати податки, чи підвищувати їх ставки. Абсолютно.  Чи  тричі на місяць, як у травні, змінювати правила гри на паливному ринку.

Кабміну варто зосередитися на  національній безпеці держави  (націоналізація  підприємств країни – агресора) та підтримка підприємств, що вирощують чи виробляють товари першої необхідності: продукти, ліки, тому подібне. Через дешеві кредити, зменшення податкового навантаження, закупки для суспільних потреб продукції українського походження.

Я пам’ятаю газету «Фінансова Україна» в 90-х, яку Ви очолювали, це було нове і яскраве явище на інформаційному пострадянському просторі. Чи достатньо на сьогодні розвинена ця ніша і яких вад варто позбуватись в економічній журналістиці?

Дякую за згадку. «Фінансова Україна» була унікальною. На її сторінках публікувалися діючі віце – прем’єри та керівники Нацбанку, політики – у той час у них не було іншого методу поширити важливу інформацію.

Не знаю, чи потрібні зараз такі  ніші, адже  часи інші. Те, що колись вважалося сенсацією, нині студенти економічних вузів знають з першого курсу.  Інші знання, як от, тенденції ринків криптовалюти, можна отримати на  сайтах…

Колись дуже широка аудиторія «Фінансової України» чи «Бізнесу»   розділилася – одні споживають  загально-політичну інформацію, інші – спеціалізовані знання.. Тим більше, що  підготовка журналістів, що працюють з економічною тематикою, інколи  нижче плінтуса, можуть запросто сплутати дохід із прибутком, не те що  біткоїн з  неймкоїном.

У своїй книзі «Сальдо великих грошей» Ви аналізуєте досить важливий пласт в житті нашої країни – епоху становлення капіталів, розподілу, утворення фінансово-промислових груп, які були у витоків трансформації економіки в олігархічну модель. Що вразило, коли писали цю книгу й аналізували навіть для себе ці події?

Траплялися просто анекдотичні історії: обласна Рада голосуванням скасовувала рішення Національного банку. Депутати Верховної Ради теж голосуванням пропонували встановлювати курс карбованця до долара.

Помилок було надто багато. Причому, інколи не можеш зрозуміти:  помилки, чи злий умисел, «зрада». Наприклад, українська фінансова система  понад рік після незалежності  не була самостійною, економіку обслуговував російський рубль, який друкували в Москві. Фактично наш уряд не мав впливу на інфляцію.

Загалом же вражає  невігластво, «совок», незрілість суспільства. Днями переглядала пресу тих часів ( готую наступний том книги) . Навіть не віриться, що так було. Демократичне видання повідомляло, як в Держдумі розірвали український прапор. Писало без жодного осуду. Не протестував проти такого безчинства і  МЗС. Такі речі відбувалися на п’ятому році нашої державності. Тобто і суспільство, і журналісти ще не розуміли, що живуть у власній державі, яку треба захищати бодай на словах.

Які уроки Україна має винести з тих подій, про які Ви пишете в своїй книзі?

Головний урок, мабуть, зробило  суспільство, повторивши столітній лозунг: «Геть від Москви!». Сучасна РФ почала економічну та фінансову агресію проти України ще до відновлення нашої незалежності. Цю тенденцію дуже оголила війна, але вже було помітно тридцять років тому.  У травні (!)  1991 року російська ФСБ чи тоді ще КДБ намагалась зірвати домовленості про друк гривні. Згодом росіяни скупили  українські підприємства, частину із яких довели до банкрутства… Про  це детально розповідаю у «Сальто великих грошей».

 Коли робила колись репортажі зі східноєвропейських країн (зокрема, з Польщі) на початку 2000-х, звертала увагу, що кількість банків на їхньому ринку була не більше 10, при цьому відсотки за кредитами становили 1,8 – максимум 2,5 відсотки. В Україні було на той час близько 200 банків (180, якщо я не помиляюсь і величезні відсотки за кредитами). Кому вигідна була така ситуація, чому банки тримали зазвичай для відмивання коштів і якою б була українська економіка за інших умов?

У 1991- 1998 роках на фінансових потоках заробляли  всі, хто міг. Навіть невеличкі банки, чи окремі підприємливі люди, що перевозили через кордони валізи з валютою (якщо виживали, звісно).

Із  Польщею нашу державу порівнюють часто (я теж не уникла цього).  Нашим сусідам пощастило: вони менше часу жили під «совком», раніше почали ринкові реформи, ввели чіткі нормативи і правила  для бізнесу, туди не ринувся російський капітал.

В Україні початку 90 -х основним наративом було: «ринок все відрегулює», «банки – кровоносна система держави». Уряди нищили ( зумисне чи по дурості?) виробництво високими податками. Так, десь виробляли не потрібну продукцію, але ж «вбили» і легку, і харчову промисловість. Інколи загальна ставка оподаткування сягала 100 і більше відсотків…  Пам’ятаю,  купувала в магазині імпортні  булочки, які були дешевшими, ніж спечені на Подолі…

Ну хто при таких умовах стане морочитися із виробничими цехами, сировиною, санепідемстанціями, що приходили за «мздою»?  Якщо операція «купи-продай імпорт» приносила дохід в рази швидше і на порядок більший.

До речі, загроза повторюється. Ми катастрофічно переходимо на імпортне споживання.

Якою була присутність російського капіталу в нашій економіці, і зокрема, в банківському секторі? Чим це супроводжувалось?

 Російський бізнес отримав контроль над найбільш ласими шматками  економіки. Сумський «Насосенергомаш», «Запоріжтрасформатор»,  «Запорожсталь». На Миколаївський глиноземний завод, який поставляє алюміній в тому числі для «Боїнгів», ще в 2000 році  прийшов «Русал», пообіцявши на базі унікального підприємства створити  новітній комплекс  (немов у насмішку) «Украл». Минулого року виручка  цього підприємства склала понад 7 млрд грн,  а прибуток  – 1 млрд.грн.  Власники –  громадяни РФ, чи власники «золотих паспортів» кількох країн: Олег Дерипаска, Виктор Вексельберг, Леонард Блаватник.

На початок 90 – х років в українській банківській системі тодішній виконуючий обов’ язки  глави НБУ Борис Марков провів рішення про квоти для іноземних банків  –  не більше 15 % від загального банківського капіталу. Потім квоту зняли. Як наслідок,  сюди прийшов навіть Сбербанк Росії, який демпінгував задля стратегічних завдань..

На щастя, в українському банківському секторі обійшлося  без відстрілювання банкірів. Ну, майже… Але доведення до банкротства Промінвестбанку і «покупка» його активів  росіянами за ціною у п’ять – сім разів нижче від реальної – теж драма, що обернулася загибеллю багатьох українських підприємств.

Що важливо зробити зараз в рамках Закону про конфіскацію майна країни-агресора?

Схоже, прийнявши відповідний закон, влада заспокоїлася. Не чутно про конкретні дії,  навіть про наміри. Єдине, що Уряд може собі поставити в плюс – передача в управління держави облгазів Фірташа. Поки що в управління. Безумовно, процес конфіскації складний,  заплутаний,  активи приховані в офшорах за підставними особами. Та й  юристи у олігархів дуже кваліфіковані. Перевагою влади могли би стати публічність. Сотні добровільних помічників – українських патріотів могли би долучитися до процесу, починаючи від пошуку російської власності, часто схованої за офшорами, до підготовки юридичних обгрунтувань.

Ваша оцінка нинішньої курсової політики?

Курсова політика має підтримувати власну економіку, тих, хто вирощує зерно, картоплю, шиє одяг…  Українська економіка майже зруйнована,  тому немає сенсу тримати курс гривні, «спалювати» валютні резерви. Як на мене,  українці забагато уваги приділяють курсу долара. Жіночки, що торгують картоплею, і ті пояснюють її подорожчання зростанням курсу долара.

Які найбільші виклики постануть перед нашою економікою найближчим часом?

Велика загроза – повторення помилок початку 90-х років, тобто знищення виробництва та малого бізнесу. Фермери, всі оті дрібні пекарні, приватні маленькі магазинчики (навіть там, де немає руйнувань)  часто працюють на межі. Збільшення їх оподаткування призведе до того, що хтось закриється і поїде в Польщу або Чехію, хтось піде в Центр зайнятості.

Ну, і вічна наша загроза – корупція. Неприємно чути заяви нинішніх нардепів про те, що вони хочуть контролювати майбутню відбудову: «План Маршалла». Страшно бачити цінники на гуманітарній допомозі, яку нам надсилають.

Тому потрібен суспільний контроль, публічність основних рішень. Інакше недовіра до влади трансформується у недовіру до держави, а це прямий шлях до її втрати.

Бесідувала Тамара Куцай

Книгу авторки «Сальдо великих грошей. Історія фінансово-банківської системи України у спогадах причетних» Алли Ковтун з ексклюзивною інформацією про економіку нашої країни у так звані «лихі 90-і» можна замовити за посиланням:

https://bukrek.net/shop/products/_%D0%90%D0%BB%D0%BB%D0%B0_%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D1%82%D1%83%D0%BD_%D0%A1%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B4%D0%BE_%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D0%B3%D1%80%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%B9_%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%8F_%D1%84%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B8_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B8_%D1%83_%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D1%85_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%82%D0%BD%D0%B8%D1%85?fbclid=IwAR23MFDmyM1-9yiGCjSd2GXCWBjGZ1SptYe3E4p_WXNxrN_BTtx6B8xw2c0