ПОЇЗДКА В МІСТО-ПРИВИД: ЯКИЙ ВИГЛЯД ЧОРНОБИЛЬ МАЄ ЗАРАЗ

З моменту жахливої Чорнобильської катастрофи минуло вже 32 роки і зараз туристи зі всього світу активно з’їжджаються в Україну, щоб подивитися на місто-привид – Прип’ять. Я теж вирішила спробувати себе в ролі «сталкера» і побувати в цих місцях.

У Зоні відчуження я знаходилася три дні, жила в готелі «Десятка» у Чорнобилі. Правила забороняють туристам знаходитися на вулиці після настання темряви. Зате вдень я мала унікальну нагоду бачити все на власні очі та створювати унікальні фотокадри.

День 1: Радар «Дуга» • база відпочинку«Смарагдове» •градирні ЧАЕС• село Залісся • Чорнобиль

Перше, що я побачила у Зоні відчуження – був радар «Дуга». Це велична велетенська станція, що була збудована для раннього виявлення балістичних ракет. Не дивлячись на те, що в її будівництво була вкладена чимала сума, точність прогнозу станції становила, кажуть, всього 30%. Та й спрацювала вона всього один раз – через сильний вітер.

Наступною зупинкою була база відпочинку «Смарагдове». Зараз більше ніж 100 будиночків на території бази відпочинку просто гниють у лісі. Проте уявіть, що декілька десятків років тому це були затишні, розмальовані персонажами радянських мультфільмів спальні будиночки в сосновому лісі, чисте повітря, кінотеатр, дитячий майданчик, майданчик для танців… Все, що від цього залишилося, зараз має доволі моторошний та сумний вигляд. Проте колись це було дійсно чудове місце для відпочинку та розваг.

Далі ми вирушили до градирень ЧАЕС. Градирні призначалися для охолодження 5-го і 6-го реакторів, але через катастрофу 1986 року вони так і залишилися недобудовані, а тепер закинуті.

Передостанньою зупинкою першого дня було дуже маленьке село Залісся, розташоване буквально в  семи хвилинах поїздки від Чорнобиля. Переважно там проживали пенсіонери, які займалися домашнім господарством. Єдина пам’ятка села, яка більш-менш збереглася – Будинок культури. Все інше – зруйновані часом будинки і кілька автомобілів.

А ось сам Чорнобиль виявився містом контрастів. Половина будинків тут покинуті, в інших живуть люди, які працюють у місті (графік: 2 тижні через 2 тижні). І все це має дуже дивний вигляд: поруч із повністю закинутими будинками з вибитими шибками стоять такі ж будинки, де на балконах сушать речі ті, хто там проживає. Здивувало те, що в магазинчику радянського типу, який тут функціонує, знаходиться банкомат і навіть можна розплатитися карткою. Але найбільше вразив порт. Абсолютно цілком і повністю ржаві кораблі наполовину пішли під воду, а іншою половиною все ще вперто тримаються на плаву.

День 2: залізнична станція с. Янів • Прип’ять: госпіталь • морг • кафе «Прип’ять» • дах будинку • басейн «Лазурний» • старша школа №3

Другий день розпочався з поїздки на залізничну станцію у селі Янів. Воно розташоване всього за 4 км від Прип’яті, але, не дивлячись на це, на залізничній станції все ще працюють люди, а в ангарі знаходяться нові потяги. Але в якості “привіту з СРСР” на рейках все ще стоять і ржавіють старі радянські вагони.

Після залізничної станції ми вирушили в Прип’ять. Ми вирішили розпочати з більш віддалених «пам’яток» міста. Нашою першою зупинкою став госпіталь. Не у всіх палатах щось залишилося, адже взагалі у всьому місті давним-давно більшість речей, меблів і тому подібного були розкрадені. Загалом у госпіталі залишилися старі ліжка, деякий медичний інвентар та медичні записи. Близько до будівлі туристів не водять, адже місцями рівень радіації просто зашкалює, наприклад, як біля реєстратури.

Наступною зупинкою був морг. Це дуже маленьке, темне та моторошне місце. Майже все тут залишилося, як і до катастрофи, лише постаріло, поржавіло та вкрилося пилом. Зовсім не дивно, що тут майже нічого не вкрали. Сумніваюся, що комусь захочеться у якості сувеніру з Прип’яті забрати додому якийсь розчин або препарат з моргу.

А ось кафе «Прип’ять», напевно, одне з найбільш порожніх місць, які я побачила в цьому місті. Окрім розмальованих вікон на старих автоматів з водою, тут взагалі більше нічого не залишилося.

Ми також залізли на дах 16-поверхового будинку. Там відкрилася панорама міста, саркофаг над четвертим реактором, а вдалині – радар «Дуга». А ось квартири будинку зовсім порожні. Зрідка в якійсь із кімнат можна знайти одну самотню шафу, диван чи якесь старе крісло.

Далі ми вирушили у басейн «Лазурний». Цей басейн вважається одним з найчистіших місць у Прип’яті. Він використовувався ліквідаторами ще 12 років після Чорнобильської катастрофи. Зараз басейн та баскетбольний майданчик, що знаходиться в тому ж приміщенні, повністю покинуті.

Нашою останньою зупинкою у цей день стала школа №3. Всього в Прип’яті знаходилося 5 шкіл, але тільки у 2-й і 3-й школі найбільше зберігся навчальний інвентар. Загалом школа №3 відома великою кількістю протигазів, які на кожному поверсі горами лежать на підлозі, партах або навіть просто звисають зі стелі. Вся справа в тому, що за часів СРСР, побоюючись ядерної таки з боку капіталістичного Заходу, у всіх закладах, в тому числі й навчальних, обов’язково повинна була знаходитися така кількість протигазів, щоб вистачило кожному школяреві / вчителю / співробітнику і т.д.

Один із класів цієї школи – місце, де щороку оживають спогади. З року в рік сюди приїжджають випускники 1984 року та залишають написи на стінах свого колишнього класного кабінету. Саме тому одну зі стін прикрашає велетенський напис: «Школа і місто, пробач! Ми тебе пам’ятаємо!»

День 3: Прип’ять: готель «Полісся» • Палац культури «Енергетик» • дитячий госпіталь • автостоянка •школа №2 • перукарня «Олеся» • дитячий садок «Золотий ключик» • поштове відділення

Ранок третього дня ми розпочали з того, що піднялися на дах готелю «Полісся». Звідти відкривається панорама на весь центр Прип’яті. На даху потрібно бути дуже обережними, адже він старенький і ненадійний.

Отже, далі ми вирушили по Палацу культури «Енергетик».

До аварії в “Енергетику” розташовувався кінотеатр, критий басейн, спортивний зал, клуби за інтересами та інше. У 2000 році будівля була повністю закинута. Зараз вона пустує, а підлогу на поверхах вкривають плівки з кінофільмами, які ніхто і ніколи вже не побачить …

У дитячому госпіталі збереглося небагато медичного інвентарю, але безліч старих медичних карт і записів, а також кілька басейнів для дітей різного віку. Насправді досить сумне місце, адже облуплені стіни, оздоблені персонажами дитячих мультиків, навіюють щиру печаль.

За міліцейською дільницею знаходиться безліч автомобілів різних моделей і марок, проте зараз це видовище нагадує кладовище іржавого автотранспорту.

Як я писала раніше, школа № 2 – одна з п’яти шкіл, де найбільше зберігся шкільний інвентар. Тут все ще можна знайти зошити, конспекти, радянські підручники і знищене часом шкільне приладдя.

Обшарпана підлога в залі, розбиті дзеркала, потерті крісла, старі гребінці і бігуді – ось і все, що залишилося від перукарні «Олеся» – місця, де колись панували краса і затишок

Дитячий садок – одне з найсумніших місць, де я встигла побувати. Тут залишилися маленькі дитячі шафки, крихітні ліжечка і безліч дитячих іграшок, які своїм обшарпаним і потертим виглядом ніби висловлюють великий сум і тугу за своїми колишніми маленькими господарями.

Останнім місцем, яке я відвідала у Прип’яті, було поштове відділення. Колись воно було центром зв’язку жителів міста з усім світом, а зараз, окрім гарно розмальованої стіни, тут вже нічого не залишилося. Підлога ж усіяна поштовим бланками й листами, які ніколи вже не знайдуть своїх адресатів…

Після повернення додому мене декілька днів не покидало відчуття, що я три дні прожила в Радянському Союзі, адже вся Зона відчуження наповнена радянською символікою. А загалом за ці три дні в мене не раз на очі накочувалися сльози від усвідомлення того, що колись у цьому місті жили люди, раділи та сумували, кохали та ненавиділи, народжувалися та вмирали, а в один день все це припинилось. Життя тут просто завмерло…

Марія Пісоцька, студентка Інституту журналістики Університету Грінченка