ПОЕЗІЯ БАЛЕТНОГО МИСТЕЦТВА ВІД ЯРОСЛАВИ ЖИВОЛУП

«В країні сонячних Ясочок» – таку назву мала збірка дитячої поезії для дошкільнят, яка минулого року здобула перемогу на Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова».

Де з піску чарівні пасочки
І дерева до небес –
Там живуть маленькі Ясочки,
Дуже схожі на принцес…

Як виявилось, головна героїня цієї збірки – зовсім не вигаданий образ,  вона має реального прототипа. Це – донька поетеси, авторки збірки, переможниці численних міжнародних та всеукраїнських літературних премій, а також члена журі відомих мистецьких конкурсів Людмили Живолуп.

Ярослава – професійна балерина, і роль принцеси вона виконує не лише
у віршах, а й на театральних сценах.

Під час нашої з нею розмови ми переконалися не тільки в тому, що вона цілком відповідає створеному образу, але й в тому, що поезія і балет – два надзвичайно споріднені мистецькі світи.

• Відомо, що бути балеринами мріють багато маленьких дівчаток, але стають ними лічені одиниці. Як саме почався твій шлях до професійної сцени?

 Ярослава: У шість років мене помітили на вулиці і запросили на перегляд до Харківської балетної школи – однієї з найсильніших в Україні, відомої висококваліфікованими викладачами. Коли я вперше зайшла до неї, у мене перехопило подих, та навіть стіни надихали якнайшвидше доторкнутися до цього надзвичайно елегантного мистецтва. З перших кроків опанування балетними елементами я ввійшла до числа кращих учениць. Процес навчання потребував неймовірних зусиль і старань, але я відчувала себе, ніби потрапила до казки.

Знаковою подією на шляху до омріяної кар’єри був вступ до Київського державного хореографічного училища – єдиного державного закладу в Україні, що готує до сцени професійних артистів балету. Це був дуже хвилюючий та напружений процес, адже на кожне місце претендувало по кілька осіб. Усі бажаючі мали належну підготовку високого рівня та прагнули зарекомендувати себе якнайкраще, оскільки саме в той момент вирішувалась професійна доля. Потрапивши до списку обраних учнів, кожен розпочав свій непростий шлях. Наступні вісім років стали надзвичайним випробуванням як емоційно, так і фізично. За милими посмішками юних балерин зазвичай приховувались пекучі сльози та переживання, а за картинним образом ніжних німф навіть не проглядався біль та не надто приємні картини стертих до крові ніг…

– У тебе багатий та різноплановий репертуар, він містить цілу низку різноманітних сольних партій, у тому числі головних ролей в знаменитих класичних балетах – «Лускунчик», «Ромео і Джульєтта», «Лебедине озеро», «Попелюшка» та інших. Серед сучасних постановок – «Лялька. Нова історія Коппелії» та головна партія на прем’єрному показі вистави «Backyard».

Ярослава: Однією з найулюбленіших та найскладніших партій в плані акторської гри стала роль Коппелії в сучасній інтерпретації славнозвісного балету «Коппелія», нову постановку якого здійснив на сцені КМАТОБу надзвичайно талановитий балетмейстер Сергій Кон.

• Чим саме цікава ця роль для тебе?

 Ярослава: Це зворушливий і яскраво-емоційний образ, особливий як за змістом, так і способом створення. Необхідно було виразити дуже широкий спектр емоцій і при цьому залишатися максимально природньою, зберігаючи особливості власної особистості, не копіюючи манери інших виконавиць.

Головною метою артиста є створення цікавого образу, який може привернути та надовго утримати увагу як досвідченого глядача, так і наймолодших непосид, аби під час вистави кожен зміг відчути незвичайні чари та зробити певні філософські висновки.

• Мистецтво – дивовижна річ, і його вплив на людину справді може бути вражаючим. В історії відомо багато випадків, коли захоплення перетікало в натхнення з блискучими результатами. Наприклад, у 70-ті роки минулого століття легендарний Ів Сен-Лоран, надихаючись примою-балериною Майєю Плисецькою, створив спеціально для неї незвичну для того часу шифонову накидку. А також ще один відомий кутюр’є – П’єр Карден назвав балерину своєю музою і створював для неї фантастичні повітряні сценічні костюми з шовку і газової тканини.

 Ярослава: Так, мистецтво породжує мистецтво…

 Як проявляють свою вдячність сучасні шанувальники?

 Ярослава: Нещодавно отримала в подарунок від продюсера із Чилі написану ним пісню, яку він назвав «Silk in the wind» («Повітряний шовк»).
За його словами, поштовхом для натхнення став побачений образ Джульєтти.

А найбільш зворушливі моменти, коли замість традиційних квітів діти дарують улюблену іграшку або малюнки чи листівки, які вони старанно готували до походу в театр.

• На сьогодні існуючі карантинні обмеження наклали свій відбиток на всі сфери суспільного життя. Але безумовно, артистів це зачепило чи не найбільше…

Ярослава: Коли ти ізольований від сцени, колективу і глядацької аудиторії, то неважко  втратити надію. Але для мене цей період став своєрідним перезавантаженням та можливістю спіймати свіжий погляд на улюблену професію.

… А за швидкісними трасами

ждуть лиш сонячні світи –

адже ті, хто звуться Ясями,

завжди з сонечком на ти!

Тетяна Пивовар