ПОДЯКА РОКУ, ЩО МИНАЄ

ПОДЯКА РОКУ, ЩО МИНАЄ

За кілька днів від 2020 року залишаться лише спогади. А ще -неоціненний досвід, який так стрімко увірвався у наше життя. Безперечно, цей рік був сповнений катастроф, хвороб та смутку, проте таки солодка ложка меду у вигляді радості та подяки теж присутня.

Рік, що минає, навчив цінувати. У першу чергу цінувати власне життя й життя близьких. Наскільки важливим стало просто зупинитися, схаменутися, озирнутися і почати таки цінувати своє здоров’я. Пандемія COVID-19 внесла корективи у нашу буденність, і вірус нікуди не зник, а просто дав зрозуміти ціну нашої реальності – ціну власного життя.

Рік, що минає, навчив радіти. Як важливо було радіти простим і буденним речам. Радіти не з друзями на галасливих вечірках, а вдома з чашкою смачного чаю і через онлайн-зв’язок. Радіти хорошим новинам, цікавому серіалу чи веселій музиці. І навіть, змушуючи себе радіти через силу, ми все одно заряджали себе позитивними емоціями.

Рік, що минає, навчив відпускати. Відпускати людей, які уже виконали свою роль у нашому житті, які зрадили чи просто самі захотіли піти. Інколи відпускати дуже не хотілося, але треба було, адже, відпустивши, ми неодмінно зустрічали таких потрібних нам інших людей. А деколи потрібно було відпускати того, кого так раптово не стало. І цей біль лише загартовував, змушував жити далі і озиратися з вдячністю.

Рік, що минає, навчив любити. Любити усіх: пухнастих домашніх улюбленців, день, який настав, подію, яка змінила життя, а головне – людей, які поруч із тобою. Любити без жодної вигоди, тим самим наповнюючи себе та навколишній світ теплом, затишком і ніжністю. Було дуже важливо це усвідомити!

Рік, що минає, навчив дякувати. Дякувати за солодку перемогу і за гірку поразку, оскільки, мабуть, це і є наші вчителі у житті. Перемога вчить, як не здійматися до небес, а поразка – як міцнішати духом. Усе у нашій буденності можна оцінювати цими мірилами, та, головне, не забувати дякувати. Дякувати просто так.

Рік, що минає, навчив вірити. Вірити у сьогоднішній день і вірити в своє майбутнє. А ще важливо було навчитися вірити в дива, адже вони дійсно трапляються. Як то кажуть, усьому лише свій час – і це правда!

Рік 2020 був особливим, сповненим неоціненного досвіду і гартування. А ще він, безперечно, послугував тригером для усіх нас, адже декому допоміг пізнати себе, а когось надихнув на нові відкриття.

Тож, 2020 рік, щира дяка!

Анна Остапенко,

студентка Інституту журналістики Університету Грінченка