Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

ПІД ШТУКАТУРКОЮ: ЯК РОЗСТРІЛЯЛИ МИХАЙЛА БОЙЧУКА ТА ЙОГО УЧНІВ

82 роки тому, 13 липня 1937 року, енкаведисти розстріляли професора Київського художнього інституту Михайла Бойчука. Разом із ним вони розстріляли ще чотирьох «бойчукістів»: художників Івана Падалку, Василя Седляра, Івана Липківського та Івана Орла-Орленка. Ситуація настільки божевільна в своїй абсурдності, що й досі відлунює болем в українських серцях.

Михайло Бойчук був надзвичайно харизматичною та неординарною людиною. Завжди мав свою думку, своє бачення і свій стиль. І це все базувалось не лише на таланті й амбіціях, а й на серйозній професійній підготовці:  він закінчив Академію мистецтв у Парижі, навчався у Кракові і Відні та став одним із перших професорів Української Академії мистецтв, а згодом – професором Київського художнього інституту.

Михайло Бойчук заснував власну школу – «бойчукізм».

Мрійники, які хотіли змінити світ, змінюючи традиційні формати. Творці утопії, які самі стали її жертвами…І це актуально для всіх часів.

Щоб зрозуміти це мистецтво, варто застосувати принцип відрисовки-аналізу. Тобто такий собі принцип розмотування назад плівки історичних подій. Тим паче, що про цей принцип писав сам Михайло Бойчук:

«Відрисовка – аналіз – це наше читання. Можна дивитися на досконалий твір, захоплюватися ним і зовсім його не розуміти.

А якщо його розглянути, простежити його побудову (розкласти) шляхом відрисовки-аналізу, починаючи від зв’язку основних елементів, відкриваючи закони його композиційної побудови, то тоді ми почитаємо таку безодню премудростей, яких не дадуть нам цілі томи теорій».

Коли роздивляєшся картини тих часів – огортає безодня жаху від занурення в ту епоху. Безликі у прямому сенсі гвинтики, а не люди, тієї системи, які заводяться і рефлексують на гасла. Мисткиня, яка зберігає твори бойчукістів замурованими між дверима своєї львівської квартири, ризикуючи життям.

Мистецьке життя й Михайла Бойчука, і «бойчукістів» було насиченим, яскравим та трагічним. Париж, який захоплено штурмує «Салон незалежних» (1910 р.) , щоб подивитись твори талановитого українця, надзвичайний успіх у Венеції та інших відомих європейських містах наприкінці 20-х, прославлення колективізму замість індивідуалізму, новоутворений мистецький цех із «Зодчими Всесвіту», монументалізм, українське село, сповнене сакральності й смислів. Але потім митці починають про щось здогадуватись… Починають малювати правду: голод серед українців, безликих робітників та пропагандистів із ликом  когось великого під стелею, скорцюблені силуети з підписом: «Пишуть гасла» і ще багато-багато всього, що не вписується в рамки так званого соціалістичного реалізму.

І їм цього не пробачили.

25 листопада 1936 року Бойчука заарештували співробітники НКВС й звинуватили в націонал-фашизмі та шпигунстві.

13 липня 1937 року Михайла Бойчука разом із учнями розстріляли у Києві. 11 грудня стратили Софію Налепинську-Бойчук, українську художницю-графіка, його дружину, доньку поляка й француженки, з якою Михайло одружився під час свого паризького періоду життя. 7 травня 1938-го розстріляли Миколу Касперовича.

Ця когорта надзвичайно талановитих людей поповнила ряди «Розстріляного Відродження». Їх знищили разом із величезною кількістю інших представників національної інтелектуальної еліти. Енкаведисти убезпечували імперію на довгі десятиліття від протестів, роздумів, питань та пошуку відповідей…
Більшість творів Михайла Бойчука та його послідовників було одразу ж знищено. Розписи стін терміново заштукатурені.

Але ми потроху, але здираємо ту штукатурку. І роздивляємось, що під нею. Не можна заштукатурити наші пам’ять, таланти й непокору.

Тамара Куцай