ОДНОГО КВІТНЕВОГО СОНЯЧНОГО ДНЯ…

Одного квітневого сонячного дня ми зрозуміли, що наше життя назавжди зміниться. Ми не очікували кардинальних змін,  проте відчуття тривоги не покидало.

Ми вже були готові братися за свої буденні справи, проте ласкавий промінь сонця відволік нас від роботи, і ми поринули в спогади. У голові був створений образ успішного життя, проте дотримуватися його було не просто.  На мить я задумалась, а чого ми насправді хочемо? Відповідей було безліч, так як і людських “я хочу”.

Як  добре, що обставини змусили копнути нас глибше, прислухатись до свого внутрішнього голосу. Хто що б не говорив, проте карантин для нас став чудовою можливістю обдумати свої починання.

Ми почали розвиватись як особистості задля успіху в майбутньому. У нас стало більше часу зробити все, щоб це майбутнє було світлим, ми побачили нові шляхи , почали цінувати те, про що давно забули.

Ми забули, як приємно без поспіху зробити ковток улюбленого чаю з мелісою, як бігти під дощем, немов дитина, а потім відчувати запах свіжої землі. Забули, який гарний вигляд має персик, що недавно зацвів. Забули, як приємно гладити свого руденького котика, і чути, як він мурчить. Тривога змішана із ностальгією, задоволеннями від простих речень, адже все це було втрачено в круговерті буднів.

Одного квітневого сонячного дня ми зрозуміли, що наше життя назавжди зміниться, адже тепер ми бачимо , що між цими сірими буднями ховалося справжнє щастя.

Валерія Білоус, Анна Бондаренко,

студентки Інституту журналістики Університету Грінченка