Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ В ОСВІТІ: ВМІННЯ ПЕРЕЖИВАТИ ПАРАДОКСИ

Якою буде освіта завтра? Власне, якою вона стає вже сьогодні? Які тенденції намітились, які зміни відбуваються?

Про це та інше говорив днями в Університеті Грінченка гостьовий лектор Андрій Ніколов, міжнародний експерт у галузі розвитку та навчання, директор Європейського сертифікаційного центру (Софія, Болгарія). Ми підготували для вас цікаві тези з його виступу.

Будь-які зміни – болючі.

Складіть обидві руки в перехресному положенні пальців. Який палець зверху, з лівої руки? А тепер спробуйте так скласти, щоб палець правої руки був зверху. Не виходить? Не так просто? От бачите, це ще один доказ того, що будь-яка зміна – непросто.

Ми загалом зараз знаходимося вперше в ситуації, коли діти вчать батьків, і до цього спричинила зміна технологій. Ми, наприклад, у себе в центрі навчаємо людей віком 60 + цифрових навичок. До нас приходять юні волонтери, школярі, першокурсники і вчать цих людей.

Роль тренера зараз дуже сильно змінюється. Вартість контенту дуже швидко падає. Спіральні знання учитель перестає передавати і зараз ми, педагоги, повинні один одному допомагати. Також серед тенденцій: для роботодавця ефективнішим є той, хто навчається, а не той, хто вміє.

Наш світ стає більш невизначеним, ніж раніше.

І наша, педагогів, роль – готувати до невизначених ситуацій. Адже сучасному поколінню бракує терпіння, вони відразу хочуть зворотного зв’язку, моментальних відповідей. І нам потрібно цей зворотній зв’язок постійно надавати.

Зараз освітні процеси характеризуються гейміфікацією. Є три трендові напрями залучення в процес: бали, рівні та бейджі. Бали – це миттєва оцінка знань, винагорода за кожну позитивну дію. Рівні – для того, щоб залучити всіх до процесу, щоб не було: один переможець, а всі – лузери, тож і придумали різні рівні, щоб на цих рівнях було багато переможців, за принципом: «Стану чемпіоном своєї ліги». Бейджи: це приналежність, статус, ідентичність. Ось такі три «квантові переходи» в системі освіти.

Лише 25% готові навчатися дистанційно.

Іншим потрібні безпосередні комунікації, потрібні люди. Зараз модні такі формати, коли люди збираються разом, щоб вчитися без учителя. Чому не поодинці навчаються? Бо вони хочуть реакції, обговорень. Також сучасна система освіти робить акцент на сильних сторонах: пошук цих якостей і посилення. А не так, як було раніше: підтягували слабкі сторони. Тепер – інші акценти.

У тренді також – неформальне навчання.

Це – семінари, вебінари. Загалом виші переходять до сертифікаційних моделей навчання.

Доводиться вчитися до кінця днів. Освітні цикли змінюються. І Україна тут має досить сучасні позиції, зокрема, в різноманітності підходів до навчання. Вважаю, найближчим часом цікавість іноземців до вашої системи освіти зростатиме, адже ціни низькі, а якість освіти висока.

Надалі просуватимуться такі формати, як миттєві опитування, фіксація лекцій та перетворення їх в конспект. Плюс зростатиме налаштованість на те, щоб реалізовувати свої, а не чужі ідеї.

Роль викладача ключова і вона посилюватиметься.

Предмети як любили, так і любитимуть крізь призму особистості викладача. Розвиватиметься змішане навчання. Також – мicrolearning: короткі ролики, виписки з певною концентрацією думки. Тобто інформація напередодні якогось курсу чи якихось дій надходитиме як GPS.

Залежність від технологій – це милиці.

Діти – діджитали навчаються з планшетів, смартфонів і так далі. А якщо у них надалі не буде необхідності розмовляти? Тобто те, що ми розвивали раніше – чи буде далі на це попит? Ми не знаємо, в якому світі будемо жити.

Зараз людина розвивається так, як веде її система.

Але як ми повинні змінитися, щоб через 20 років нас не замінили роботи? Питання багато в чому ще без відповіді.

Сильна сторона людини – вміння переживати парадокси.

Чи є людина найшвидшою і найрозумнішою? Ні. Швидкість людини – 25 км на годину, тоді як, наприклад, курки – 26.

Ми домінуємо в природі, тому що ми – чемпіони в навчанні та передачі інформації. Кажуть, дельфіни розумніші за нас, а птахи, наприклад, вміють літати, тоді як ми не вміємо. Але ми створюємо своїми руками штучний інтелект, який дуже швидко всьому вчиться. Чи правильно ми це робимо? Немає тут однозначної відповіді. Але очевидно одне: нашою сильною стороною є вміння переживати парадокс. У чому наша відмінність від машини? Її від парадоксу може глюкнути, заклинити, а ми – поплакали, посміялись – і пережили парадокс.

Записала Тетяна Пивовар