Недільний ранок із водієм маршрутки

Багато людей щодня пересуваються на маршрутках, але мало що знають про те, як водії відчувають себе на цій роботі. Ми зустрілися із Володимиром – водієм столичної маршрутки номер 535 і дізналися більше.

Наближаючись до місця зустрічі, за кілька метрів відчуваємо запах кави і пряників.

— Ранок починається з кави. Попереду цілий день і бажано бути бадьорим. А пряники так, щоб закусити, – сміється.

Трохи постоявши на вулиці, допивши свою розчинну каву в невеликому стаканчику, Володимир запрошує нас на своє робоче місце, а саме – в маршрутку. Перед тим, як заводити мотор, Володимир причісується.

—Потрібно мати відповідний вигляд. Те, що я водій – не означає, що він може бути будь-який. На пасажирів теж хочеться справити хороше враження, щоб вони не ставилися до тебе, як до злого дядька на маршрутці, який тільки і вміє, що вимагати гроші за проїзд. Це моя робота, місце, де я проводжу багато часу, а, значить, повинен подобатися собі й іншим. Я завжди любив бути за кермом машини, а також спілкуватися з людьми – тому робота хоч і не ідеальна, але підходяща для мене!

Далі Володимир починає свій перший «рейс»,  розповідаючи багато нового.

— Ви не думайте, що водієм бути легко. Хоч усім і відомо, що водій повинен встигати брати гроші за проїзд, рахувати, скільки здачі він повинен повернути, ще й стежити за дорогою і це все, ви помиляєтесь. Крім того, доводиться день у день терпіти людей, які хочуть проїхати зайцем і вмовляти їх заплатити за проїзд. Я не з тих, хто любить лаятися, тому для мене це важко.

Зупиняючись на деяких зупинках, заходять люди, але не так вже й багато. Виявляється, о 6.15 в неділю бажаючих покататися мало.

— Повертаючись до теми проїзду, хочу додати, що мені доводиться дуже ввічливо пояснювати людині, що вона повинна платити за проїзд. Мені вдається знаходити підхід до таких людей. Також я з тих, хто з радістю підкаже зупинку або навіть дорогу, як пройти, якщо людина не знає. Деяких пасажирів мені доводиться бачити практично кожен день і ми вже встигли стати хорошими знайомими. Я товариська людина і це мені дає величезний плюс в роботі, мені вистачає приємного спілкування, та й іншим настрій піднімаю перед важким робочим днем, ​​або вже після.

З діалогів Володимира ми також дізнаємося про те, що дуже важливо не лаятися за кермом, тому що нервовий водій – біда на дорозі. Тому Володимир намагається згладжувати всі конфлікти для того, щоб не псувати настрій собі та оточуючим.

— Хочу ламати стереотипи про злих і незадоволених водіїв. Нехай ця робота не моєї мрії, але навіщо злитися на оточуючих? Всі незадоволені люди- нещасні. А в мене чудова дружина і донька, звідки нещастю взятися?

Крім своєї роботи, Володимир береться розповідати про аварію на дорозі.

— Вся справа в тому, що водії неуважні. Мало хто поступається  іншому, на деякі знаки не дивляться або ігнорують, пішоходів не помічають, кнопку «повороту» не вмикають, ну куди це годиться. Якщо по населеному пункту можна їздити до 60-80 км на годину, вони розганяються більше. В цьому  й біда. А ось наші дороги… Про це взагалі мовчу. Хоча є що сказати. Тому дозвольте. Наші дороги робляться дуже швидко й неякісно, ​​в цьому то й біда. Хоча в минулому році намагалися привести весь центр у порядок, тому з дорогами ще куди не йшло. Але в районах, далеких від центру, зустрічаються несприятливі ділянки.

Володимир закликає водіїв бути дуже уважними на дорогах і поважати пішоходів та інших водіїв.

— Давайте будемо дотримуватися правил і ставитися один до одного з повагою, це призведе до чогось хорошого.

Доїжджаємо до кінцевої, маршрутка не заповнена: у неділю  багатьом хочеться поспати і ліньки кудись їхати.

Ми дякуємо Володимиру за бесіду, він потискає нам руки і посміхається. Його робочий день щойно розпочався і попереду ще багато спілкування з людьми та поїздок одним маршрутом.

— Це моя робота, мій вибір. Найбільш вдалий для мене в цей період. Любіть свою роботу і не засмучуйте людей навколо себе, – каже нам наостанок

Тетяна Зелена