МИКОЛА ЛУКАШ: ЛЕГЕНДАРНИЙ ПЕРЕКЛАДАЧ ТА ВІДВАЖНИЙ ДИВАК
«Фауст», «Декамерон», «Дон Кіхот»… Ледь не все зі шкільної програми зарубіжної літератури – переклади Миколи Лукаша. Він знав понад 22 мови, перекладав світові літературні шедеври й став жертвою політичних репресій.
“Для української літератури переклад завжди значив більше, аніж просто переклад. Насамперед він був засобом утвердження повновартісного статусу своєї мови й культури. А часом… і нагодою сказати про те, про що в оригінальних текстах говорити не випадало”, – писав про нього Максим Стріха, український науковець.
Проти зближення з російською та переклад, що перевершує оригінал
Лукаш належав до тих нечисленних перекладачів, що послідовно йшли проти течії. Адже впродовж усіх радянських десятиліть продовжувалася політика “зближення” української мови з російською, а як наслідок – її фактичне знищення.
Лукашеві ж лексичні перли були багатогранними, бодай і в словнику Грінченка такого не знайдеш. Він додавав до персонажів нотку украї́нськості. Так, у «Дон Кіхоті» з’явилися кептарик із полонини та нелітературна мова. 4 словники Лукаша досі не перевидано. У вільному доступі є лише Фразеологічний словник Лукаша.
Внесок Миколи Лукаша до українського художнього перекладу величезний. Стверджують, що в самій історії літературної мови можна вирізнити період до виходу, скажімо, Лукашевого “Декамерона” Боккаччо – і після нього. Адже в тій книжці відкрилися такі лексичні скарби, що можна було претендувати на лаври визнаного романіста.
У тюрму замість Дзюби
Коли заарештували публіциста Івана Дзюбу, Лукаш написав заяву до КДБ з проханням відбути покарання замість нього.
Мотивував це тим, що він, на відміну від Івана, здоровий, та не має родини. Мовляв, йому відсидіти буде простіше.
На всі відмови і аргументи проти такого кроку відповідав: «Я роблю це для самого себе». Зрештою пообіцяв, що порве листа. Але цього не зробив, поніс до Спілки.
Заяви, звісно, не прийняли, але зі Спілки письменників за наказом був виключений. Також Лукаша позбавили права друкувати.
Пристрасть до ігор та київського «Динамо»
Потяг до азартних ігор Лукаш не приховував. Знайомі згадують, як любив він «згуляти в дурня» – аж до «генеральських погонів» та не фартовий більярд: добре володів лише однією рукою, тому забивати кулі в лунку йому давалось досить тяжко.
Футбол – ще одна пристрасть Лукаша. Запеклий вболівальник не пропускав жодного матчу київського «Динамо». Адже перемогу цієї команди в ті роки сприймали як справжній вияв українського опору, певний національний тріумф.
«Де ще чистокровний русак після вдалого для динамівців матчу може тикати в бік Москви дулі й щосили кричати: «На!.. Викуси!», – стверджував сам Лукаш.
Чому Лукаш жив без кухні та до чого тут книжки
Любов до читання була несамовита. Помешкання перекладача без перебільшень можна назвати справжньою бібліотекою. Микола Олексійович навіть ліквідував кухню, викинувши все обладнання, аби заповнити її книжками. В кімнаті не було нічого з меблів, крім ліжка й стола. Книжки були усюди.
«Він страшенно багато читав. Дома лаялися за випалений гас. Щоб не мати домашніх неприємностей, у місячні ночі він начищав до блиску каструлю, місячного «зайчика» направляв на книгу і читав», – розповідав Михайло Сереженко, його друг та радянський історик.
Катерина Шаповал
