Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

МИКОЛА КОСТОМАРОВ: ІНТЕЛЕКТУАЛ ІЗ НЕЗЛАМНОЮ ВОЛЕЮ

Історик, етнограф, прозаїк, поет, громадський діяч – це далеко не все, що можна сказати про Миколу Костомарова. Він був одним із перших істориків в тогочасній Російській Імперії, що відстоював справжню історію та етнічність українського народу.

Втім, історія його життя була не менш цікавою за ті, що він вивчав. Ще від моменту появи на світ на нього чекала непроста доля – через народження в позашлюбному союзі став кріпаком власного батька, а згодом, після його раптової смерті – його ближніх родичів. Але він зміг отримати волю.

Він був складним підлітком, його часто відраховували з пансіонатів через всілякі витівки, але це не завадило йому стати успішним студентом та скласти магістерський іспит, захист якого не відбувся через обурення архієпископа висловлюваннями і тлумаченнями юного історика багатьох фактів. Цією справою навіть зацікавився міністр народної освіти, й після негативного відгуку відбулося спалення тиражу вже надрукованої дисертаційної книги. Та історик навіть тоді не впав у відчай та продовжував працювати.

Вже 1845 року переїхав до Києва, а через рік тут було створено першу українську політичну організацію – Кирило-Мефодіївське товариство, одним із засновників якого був (уже професор Київського університету)  Микола Костомаров.

Згодом до складу товариства увійшли літератори, поети, перекладачі, етнографи, фольклористи та інші. Невдовзі у середовищі кирило-мефодіївців утворилося два крила: представники помірно-ліберального крила (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) були прихильниками реформ, натомість радикали (М. Гулак, Т. Шевченко) виступали за необхідність народного повстання. Київський губернатор збирався попередити Костомарова про підготовку його арешту в 1847 році і через посильних викликав головного кирило-мефодіївця на конфіденційну зустріч.

Однак Костомаров у ті дні був зайнятий підготовкою до власного одруження, знехтував запрошенням. Члени товариства були засуджені і заслані. Миколу Костомарова заслали у Саратов, та все одно він продовжував займатися історією – писав свою фундаментальну працю «Богдан Хмельницький».

Костомаров двічі потрапляв під екіпаж, а у січні його знову збив екіпаж — цього разу лікар давав йому кілька годин. Так і сталося: рано-вранці 19 квітня він помер у своїй квартирі на Васильєвському острові.

Та навіть після смерті пам’ять про видатного історика та громадського діяча не вмирає. Ми продовжуємо шанувати його, згадуючи, вивчаючи його біографію, творчість та діяльність на сторінках підручників з історії. Адже навіть попри складну долю й негаразди, він зумів зробити величезний внесок у становлення української самосвідомості.

Євгенія Зіньковська,

студентка Інституту журналістики Університету Грінченка