Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

Микола Яковченко – український Чарлі Чаплін

За щирість, природний гумор, душевність, харизму та невимовний талант Миколу Яковченка вважають одним із найяскравіших народних та заслужених артистів України. Ця постать назавжди запам’яталася ролями у таких відомих фільмах, як «За двома зайцями», «Ніч перед Різдвом», «Мартин Боруля», «Максим Перепелиця» та багато інших, які стали бестселерами та класикою кінематографії. Олександр Корнійчук свого часу влучно назвав Миколу Яковченка «по-справжньому народним артистом», а Микола Зарудний — «найнароднішим серед усіх заслужених і найзаслуженішим серед усіх народних». Але офіційне звання народного артиста УРСР актор отримав незадовго до смерті, 1970 року.

Микола Федорович Яковченко народився 3 травня 1900 в Україні, у невеликому місті Прилуки Полтавської губернії (зараз Чернігівська область). Батько заробляв торгівлею рибою, у родині підростало п’ятеро дітей. Майбутній актор навчався в Прилуцькому вищому початковому училищі та єврейській гімназії, але натхнення до навчання у юнака не було. Вперше участь у постановці місцевого театру Микола Яковченко прийняв у 18-річному віці. Природний талант Яковченка розгледіла Євгенія Петрівна Базилевська, колишня актриса трупи Миколи Садовського, яка 1918 року створила в Прилуках аматорський театр. З аматорського гуртка актор-початківець перейшов до постійної трупи театру Пилипа Хмари, на той час — російської, а 1919 року з ініціативи частини акторів перетвореної на українську.

Громадянська війна, яка дала про себе знати у 1920-тих рр., змусила юнака покинути рідне місто та подорожувати з акторами польового театру. У другій половині 1920-х років доля привела його до Києва. У 1927 році Микола Яковченко прийшов до Київського українського драматичного театру ім. І. Франка. Це стало першою сходинкою до блискучої кар’єри юного актора. До театру Яковченка запросив директор Гнат Петрович Юра, одразу запропонувавши молодому акторові роль у виставі «Сон літньої ночі». Після цього й розпочалася серйозна та насичена кар’єра юного актора. У різних постановках Микола Яковченко пристрасно грав одну роль за іншою, повністю віддаючись улюбленій справі.

Через два роки Миколу Яковченка було запрошено до трупи щойно створеного Харківського театру революції. У 1931 році Микола Федорович узяв шлюб із 21-річною Тетяною Марківною. 26 квітня 1932 року в подружжя народилася донька Іринка. Через деякий час у актора з’явилась і друга донечка – Юнона. Сім’я надихала талановитого актора на нові постановки та допомагала йому черпати сили для підкорення нових вершин.

Після виконання ролі Вурма в «Підступності й коханні» він дістав навіть запрошення від Леся Курбаса до Харківського українського драматичного театру імені Т. Шевченка. А театральна газета «За велике більшовицьке мистецтво» надрукувала його фото під час виступу в Чугуївському таборі 24 серпня 1932 р. Проте невдовзі акторові довелося на деякий час розпрощатися зі сценою. Разом із П. Т. Сергієнком він був принесений театром «в офіру» прийнятому у вересні 1939 р. «Закону о всеобщей воинской обязанности». Позбавлені броні актори потрапили до війська й стали учасниками Радянсько-фінської війни (30 листопада 1939 — 13 березня 1940).

У квітні 1940 р. Микола Федорович змушений був шукати іншу сцену. Доля привела його до Київського державного театру музичної комедії, заснованого 1934 року. Впродовж восьми місяців роботи він створив образи Пелікана в опереті «Містер Ікс», Філіпа в «Коломбіні», Делякви в «Ночі в Венеції».

У 1946 році помирає кохана дружина актора, а після її смерті на руках у чоловіка залиша.ться дві доньки: Ірина та Юнона. У 1950 році актор з театром гастролює у Польщі – Кракові та Лодзі. Після гастролей актор потрапляє на лікування до Львівської психоневрологічної лікарні, та опиняється на межі безробіття після чергового «зриву».

Талановитого театрального діяча часто запрошували на кінозйомки, Яковченко постає перед глядачем у ролі Кіндрата Перепелиці ( «Максим Перепелиця»), Прокопа Сірка ( «За двома зайцями»), Пацюка ( «Вечори на хуторі біля Диканьки»), Свирида ( «Вій») , діда Максима ( «Між високих хлібів»). Після роботи Микола любив гуляти зі своєю собакою по кличці Фанфан.

Через чотири роки після отримання звання Народного артиста, восени 1974 р, актора госпіталізували з перитонітом, на жаль, лікарі не встигли надати допомогу. Редакція «Вечірнього Києва» запланувала до публікації некролог, але співробітники відразу не змогли знайти офіційну фотографію Миколи Федоровича. На наявних кадрах він був в театральних костюмах або життєрадісно широко усміхався. Щоб вирішити ситуацію, до створення серйозного образу підключили навіть художників.

Український Чаплін прожив насичене й цікаве життя, хоч доля принесла йому чимало страждань. Могила Яковченко знаходиться на Байковому кладовищі Києва. Йому встановлено два пам’ятники: у Києві та рідних Прилуках.

Анна Пальоха, студентка 4 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка