Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

Михайло Возняк. Цікавить мене цілість української літератури

Мало хто знав, що у першому томі «Історії української літератури» Михайла Возняка, який вийшов у 1920 році, була картка з такою присвятою: «Славній пам’яті невмирущих борців за з’єдинену вільну, самостійну і незалежну Україну! Автор», – пригадує учень академіка Іван Денисюк. Національна ідея, науково обґрунтований принцип окремішності української літератури, послідовно реалізовані ним, спричинили вилучення цієї фундаментальної праці з наукового обігу радянського літературознавства. Дослідник пише у вступі до «Історії літератури»: «Навіть в часі слов’янської спільноти слов’яни не мали ні єдиної культури, ні єдиної мови, не належали до тої самої антропологічної раси.(…) Як продукт історії українці творять окремий етнічний тип, який відрізняється від типів найближче споріднених з ними слов’янських народів: білорусів і великоросів». Звісно, така праця аж ніяк не вписувалася до радянської ідеологічної схеми.
Сьогодні, 3 жовтня, згадуємо Михайла Степановича Возняка, який народився цього дня 1881 року на Львівщині. Варто пригадати основні його здобутки у вивченні української літератури. Тут виокремлюються чотири основні домінанти: дослідження давньої української літератури і фольклору, історія літератури, вличезний масив розвідок творчості Франка та Шашкевича. Проте важливо говорити і про його мовознавчу діяльність, про нього, як академіка АН УРСР, історика української журналістики, дослідника українського підручника з літератури і мови. Він також глибоко цікавився історією козаччини, вивчав культурні взаємини слов’янських народів.


Щодо однієї з основних складових творчої спадщини Возняка – франкознавства, Іван Денисюк писав про свого вчителя: «Дослідженню спадщини великого Каменяра М.Возняк присвятив до півтори сотні праць, найбільше за кількістю франкознавців свого часу. Це була якась четверта частина наукового доробку вченого. М.Возняк першим ужив термін “франкознавство” і накреслив його орієнтири на широку скалу і сам працював у цій галузі перманентно, систематично і невтомно, виходячи з конкретно-історичних умов, стану науки і потенціалу матеріалу, що його знав і розумів так глибинно, як жоден інший вчений – його ровесник.» Такi монументальнi здобутки, як пiдготовка i видання «Листування І.Франка i М. Драгоманова» (1928) або ж монографiчнi фундаментальнi розвiдки Возняка «З життя i творчостi Івана Франка» (1955), «Нариси про свiтогляд Івана Франка» (1955), «Велетень думки i працi: Шлях життя i боротьби Івана Франка» (1958), назавжди сформували золотий фонд франкознавства.
Невичерпною для вивчення залишається величезна спадщина Михайла Возняка, що нараховує понад 500 позицiй, потребує узагальнення i систематизацiї його життєпис. «Цiкавить мене цiлiсть української лiтератури, й менi бажалось би засiсти за iсторiю української лiтератури, основно переробити три виданi томи з iсторiї старої української лiтератури та додаючи дальшi томи про нову лiтературу» ,– писав Возняк уже в умовах радянської окупацiї, марно сподiваючись реалiзувати свiй задум, прагнучи взятися за систематизацiю нової української лiтератури. І сьогоднi нам бракує робiт, творених не чужими словами, позначених оригiнальною ідеєю, справжнiх академiчних iндивiдуальних праць.

Підготувала Юлія Мельник