Марія Андрухів: Будьте щирими у тому, що робите!

Недавно у польському місті Познань особливими стипендіями нагородили активних і творчих громадян, що вносять свій вклад в культурний розвиток міста.

Серед поважних стипендіатів – випускниця університету імені Адама Міцкевича, українка Марія Андрухів.

Саме з нею ми говоримо про освіту і науку в Польщі, а також про інтеграцію в польське суспільство українських студентів.

Так сталося, що в різних місцях мені називали це ім’я – Марічка Андрухів.

Тому перше питання для інтерв’ю визріло само собою:

– Марічко, чому тебе скрізь у Познані знають?!

Дівчина розсміялася.

– То просто Познань – не таке велике місто… А якщо чесно, то знають мене не скрізь. А лише локально: університет імені Адама Міцкевича, українська громада, гуманітарний штаб допомоги Україні, оргкомітет фестивалю “Українська весна”, а тепер ще й мерія міста.

– Моя польська історія почалася задовго до сьогоднішніх подій. Я зі старовинного міста Дубно, що на Рівненщині. І от коли мені було 9 років, я вперше прийшла на дитяче свято, що організували в місцевому католицькому храмі. Мені дуже сподобалося. Потім було вивчення польської мови, історії, захоплення традиціями і культурою братнього народу. Так що коли я закінчила школу, вирішила поступати у виш саме в Польщі. Моя сім’я зі скромними статками, отже, мені треба було лише сподіватися лише на стипендію. І мені це вдалося. Я поступила в університет імені Адама Міцкевича на факультет журналістики.

– Вважаю, що в Польщі дуже добра система освіти. Університети, як, мабуть, скрізь у Європі, надають своїм студентам широкий спектр можливостей для навчання, науки і здобуття спеціальності. Мені дуже пощастило з вибором університету, і я взяла для себе максимум із можливого. Крім навчання, я одразу почала займатися наукою, включилася в роботу українського культурного товариства. Двічі здобувала стипендію на піврічне навчання за обміном у Барселоні та Дубровніку. Мені дуже подобалося активне університетське життя! І шкодую лише про одне: не вистачало часу, щоб встигати все. Так і сьогодні! Хоч я вже не студентка… ( Сміється)

– Мені подобається, що викладачі тут дуже професійні й демократичні. На лекціях і семінарах можна сміливо говорити що думаєш, не погоджуватися з якимись судженнями викладача, відстоювати свою думку. Знаєте, саме в університеті я навчилася не боятися помилитися. Це дуже важлива навичка! І я дуже вдячна за таку науку. Мабуть, це і є найцінніше. Бути собою, не боятися осуду за свою, іншу думку, та навіть помилятися.

– Так, мова – це дуже важливо. І її треба вчити одразу й наполегливо. Якщо відповідально і старанно до цього підходити, то, згідно з моїми спостереженнями, вже за три місяці можна досить комфортно почуватися серед носіїв мови . Але тут дуже важливо усвідомлювати ось що. Розуміти мову і відчувати її як носії – це різні речі. Тож якщо ви зацікавлені в щирому ставленні до вас, треба так само щиро і глибоко вивчати не тільки польську мову, а й народну творчість, фольклор, цікавитись сучасними культурними діячами і культурою взагалі. І тоді люди відчують ваше справжнє зацікавлення, і будуть вас сприймати як свого.

– Дозвольте не погодитись. Я вже 8 років живу в Польщі. Звичайно, не можу сказати, що вже все тут знаю … Я продовжую вивчати і відкривати для себе цю прекрасну країну. Але переконана: хто справді хоче глибоко зрозуміти і відчути нову країну – стане своїм! Тільки треба не лінуватися… Так, я приїхала і вже знала мову. Але чи було цього достатньо? Скажу, що для такого поверхневого спілкування і розуміння лекцій – так. Але ж я хотіла мати справжніх друзів! Я хотіла приємного оточення, розуміти, над чим поляки сміються і що їх засмучує. Я почала вивчати їх фольклор, дивилася польські фільми, багато читала. І одного разу ми почали сміятися разом! Ми сміялися над жартами, що недоступні для розуміння, якщо ти просто впізнаєш слова. Розумієте, так? Жарти – це ж дуже глибинне, індивідуальне відчуття кожного народу. Але, щоб відбулося це РАЗОМ – треба багато працювати над собою!

– Маріє, ти закінчила університет кілька років тому. Чи одразу знайшла роботу?

– Я знайшла роботу ще під час студентської практики. Працюю у відділі маркетингу відомої інвестиційної компанії. І так багато моїх знайомих ще під час стажування знайшли роботу. Дехто поїхав в іншу країну, дехто повернувся в Україну. Коли ти маєш диплом європейського зразка і кілька мов в арсеналі – нема проблеми з пошуком роботи. До речі, інші мови додаються вже як бонус. Бо неможливо за кордоном перебувати кілька років і обмежитися лише мовою резидента… А Польща робить дуже багато кроків назустріч українським студентам! І я завжди про це нагадую своїм друзям. От дивіться на прикладі нашого міста. Нещодавно 50 студентів з України, що навчаються у вищих закладах освіти міста Познань, отримали стипендії імені Яна Кульчика. Кожен з них одноразово отримав 3 тисячі злотих (700 євро). Погодьтеся, це дуже суттєва підтримка.

– Я завжди відчуваю себе українкою! І про це всі добре знають. Я українка, що мешкає у Познані. Мої польські друзі дуже підтримують мої ініціативи допомоги Україні! Разом із польськими друзями після роботи та у вихідні ми збираємо та відправляємо в Україну те, що зараз там необхідне… І я дуже цим пишаюся! Пишаюся, що живу саме тут, саме так, серед цих людей і можу допомагати своїй країні. Сьогодні бачить цілий світ, як жертовно поляки допомагають українцям. Щаслива жити серед цих неймовірних людей.

– Маріє, передавай також подяку від усіх українців. Ми дякуємо Польщі і її народу за велике співчуття і підтримку. Разом до перемоги!

– Razem!