МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ І П’ЯТДЕСЯТ ТОМІВ СВОБОДИ
Максим Рильський назавжди увійшов в українське культурне життя. Для когось він – людина, яка писала неймовірною мовою вірші у минулоу столітті. Для когось – представник ідеї про чисту поезію, яка прагнула проговорити теми та сюжети західної античності українською мовою. Для багатьох шанувальників він асоціюватиметься із Голосіївським лісом та циклом його віршів “Голосіївська осінь”. Безперечно, будуть і такі люди, які знають Максима Тадейовича як видатного перекладача, який подарував нам “Пана Тадеуша” Міцкевича, поезію Верлена.
Рильський справді був багатогранним митцем. Його поетичний злет відбувся у буремний час минулого століття: у 1910 році виходить перша збірка “На білих островах”. Юнь Рильського – це українські неокласики, які своїми естетичними ідеями протистояли усьому розмаїттю, як модернових, так і народницьких тенденцій української літератури.
Вже у збірці “Гомін і відгомін” 1919 року поет друкує перші переклади, які засвідчили, що Рильський має хист до цієї діяльності. Його вибір пав на вірші таких відомих та складних поетів як Анрі де Реньє, Валерій Брюсов, Ван-Лерберґ, Поль Верлен, Стефан Малларме, Моріс Метерлінк, Адам Міцкевич, Афанасій Фет. Якщо згодом у власній творчості поета можна почути голос партії, то можливість вільного добору текстів для перекладу була способом маніфестації власного ставлення до радянської дійсності. Хорошою ілюстрацією є його переклад 1947-ого року “Сірано де Бержерака” Ростана, в якому можна знайти таке: “Що ж діяти тепер? Шукать опікуна, вельможного патрона, Як плющ, обвитися круг добового лона І, кору лижучи для певної мети, Угору хитрістю, не силою рости? Ні, красно дякую! Писать багатієві Присвяти віршами за ласощі дешеві, Перед міністрами, як блазень той, стрибать, Щоб зволили вони нам усміх дарувать? Ні, красно дякую! Базарювать нещиро, Навкруг колін своїх засмальцювати шкіру, Мов гад плазуючи, зігнувшись наче раб? Ні, красно дякую! За злото і єдваб І вовкові, й козі однаково годити, Облесний фіміам негідникам кадити? Ні, красно дякую! По приступках повзти, Щоб слави марної у дурнів засягти, За весла взять собі нікчемні мадригали, Щоб подихом зітхань вітрила надимали Старенькі панії? Ні, щира дяка вам! Уклінно віршики носити видавцям, Та ще й з приплатою? Ні, щире вам спасибі! Вважатись королем серед дурних амфібій, Що квакають в диму та випарах шинків? Ні, красно дякую! (…) Ні, красно дякую! Не раб я, а поет! Співати хочу я, по власній жити волі, Літати тут і там, неначе пташка в полі, Змагатись, битися, поеми укладать, Ні грошей, ні чинів, ні слави не шукать, І, задум у душі плекаючи крилатий, В країну місячну—мандрівку лаштувати!”
Проте Рильського як перекладача канонізували ще за його життя. Він зажив слави непересічного майстра художнього перекладу. Оскільки Максим Тадейович писав наукові розвідки та теоретичні статті про переклад, ми можемо чітко уявити та усвідомити його перекладацьку стратегію. Для Рильського, як і для багатьох перекладачів радянського періоду, важливими були точність змісту, велика увага до форми твору (проте зміст був пріорітетнішим за форму). В той же час його переклади неймовірно кольорові та лексично багаті.
За радянських часів найбільше уваги отримали переклади Рильського з мов так званих братніх народів. Звісно, переклади Рильського Пушкіна та інших російських літераторів також варті уваги, вивчення та читання, адже вони розширюють межі української мови та її емоційний спектр.
Так, у середині 20-их років минулого століття на хвилі українізації всі театральні та оперні вистави мусили мати винятково україномовний репертуар. Саме Рильський був перекладачем багатьох лібрето. Сьогодні ж сучасний театр ставить опери лише мовами оригіналу, тому ми позбавлені можливості усвідомити, наскільки Рильському вдалось відчувати музику та покласти на неї слова (до того ж, чужі).
Загалом перекладацький доробок Максима Рильського можна помістити в п’ятдесят томів. Його цікавили як пам’ятки давньої літератури (йому належить переклад “Слова о полку Ігоревім” на сучасну українську літературну мову, переклади сербських епічних пісень), так і твори його сучасників. Рильський любив французьку мову, тому він перекладав твори французької літератури 17-20 століть. Серед французів, яких українці можуть читати завдяки Рильському, є Малларме, Верлен, Буало, Гюго, Корнель, Расін та ін. Загалом Рильський перекладав з усіх слов’янських мов, німецької, англійської, іспанської, єврейської, норвезької, вірменської. А переклад “Пана Тадеуша” Адама Міцкевича, над яким Рильський працював впродовж тридцяти років, залишається одним із найкращих перекладів у світовій літературі й дотепер.
Тож читайте переклади Рильського та гуляйте у Голосіївському парку.
Підготувала Ткаченко Марія
