Лев Скоп: Бог нас створив для радості!
Художника Левка Скопа сьогодні знає вся Україна.
Мистецтвознавець, реставратор, викладач Львівської академії мистецтв, учасник Євромайдану, поет, музикант, багаторічний дослідник дрогобицької дерев’яної церкви Святого Юра. Але зараз його найголовніше звання – волонтер! Хоча слова цього не любить.
– Та що тут такого? То мусить робити кожен свідомий українець! Допомагати своїй армії і свому народу!
Мені ж пощастило робити те, що я люблю!
І якщо люди за це готові платити, то я знаю, як це прилаштувати… На потреби армії!
Лев Скоп малює майже цілодобово! Малює своїх особливих богів, іменних святих, яких потім передає хлопцям на передову.
Свої ікони найчастіше малює на старовинному гонті, що зняли колись із церкви Святого Юра, коли перекривали дах. І від цього вони стають справді унікальними: поєднання старовини і сучасного малюнку духовної тематики надає їм особливого звучання.Та й самі образи святих у Левка Андрійовича досить незвичні. Не такі, як ми звикли бачити в помпезних храмах. Не канонічні.
Ікони Левка Скопа нагадують давні українські образи. І, мабуть, тому так полюбилися, припали до душі нашим воїнам.
Коли художник дарує свої ікони солдатам, то дуже любить момент, коли вони обирають “свого святого”…
— То найсолодший момент! — зізнається художник. — Бачити, як плоди твоїх рук обирає Воїн! Я впевнений, що це взаємний вибір! Ікона теж обирає свого захисника і стає йому оберегом!
Зараз найчастіше малюю Богородицю. Кажуть хлопці, що саме вона їм дуже допомагає. Не раз бувало, що й кулю ворожу зупиняла…
Тішуся, що кожний мій образ наближає нас до великої перемоги!
Ми говоримо з художником у його майстерні про біль війни, біль втрат і віру в себе.
— Бачте, війна і втрати – невід’ємні. Ми втрачаємо найкращих людей. Тих, хто жертвує своїм життям за нашу свободу. І це дуже гірке усвідомлення. Бо це чийсь син, чоловік, батько чи брат…
Що тут може допомогти?! Комусь сльози, комусь дружнє плече. Мені допомагає молитва!
Люблю наодинці поговорити з Богом. Іду в Церкву, коли відчуваю потребу…
Своїми словами переказую Йому всі свої болі і страждання… Бог мене давно розуміє. Бо я мав багато того болю…
Втратив двох синів… Поховав молоду дружину…
Я пройшов жахливі часи зневіри і відчаю. Але продовжував говорити зі своїм богом! Злився на нього, ображався… Але продовжував писати…
Не знаю, як це назвати, але натхнення, палке бажання малювати мене ніколи не полишало. І це мене знову наповнювало силою! І дарувало радість!
Коли навколо так багато руйнації, горя і страждань, дуже важко знаходити причини радіти…
Але я впевнений: треба знаходити! І радіти!
Бо радість – це є саме життя!
Він нагадує доброго чаклуна з казок нашого дитинства. Довга біла борода, довге сиве волосся, глибокий погляд.
Спілкуватися з ним легко і просто. І одразу виникає враження, що ви знайомі дуже давно. Принаймні, він точно про тебе і про всіх на світі не знає!
І від того щасливий!
— Навіть не знаю, як вам це пояснити.
Я просто завжди роблю, що хочу! Пишу, що хочу. Малюю, що відчуваю. Складаю вірші, коли надихаюсь. У цьому весь секрет.
Ще з дитинства у мене була якась фатальна любов до церкви, її культ. Трохи пізніше я захоплювався картинами і поезією Шевченка. Якось все навколо мене крутилося і провокувало творити.
І я вже не міг зупинитися…
Іноді мене питають: як ти малюєш ікони? Що для цього треба? Ну, як таке можна пояснити?!
Відповідь у мене одна: щоб ангели прилетіли!
Ви мене розумієте?..
Антоніна Палагнюк
