Коли щастя має чорний колір
За допомогою зору людина отримує 80-90% інформації про навколишній світ. Трагічно,але щороку кількість сліпих у світі зростає на 1 мільйон осіб. Кожні 5 секунд втрачає зір одна доросла людина, кожну хвилину – одна дитина. Нині вчені називають страшну цифру про те, що у 2020 році кількість людей з порушенням зору збільшиться до 550 млн. Можливо, ви подумаєте, що Вас це не стосується і цифри – це лише доказ, що така проблема існує. Проте сліпота – це не лише хвороба у людей з порушенням зору, це й синдром байдужих осіб. Це загалом проблема відсутності емпатії в суспільстві.
Можливо, після прочитання історії сліпої дівчинки ви зрозумієте вагомість даної проблеми.
Щоденник
Звучить будильник. Отже, знову ранок. Я протираю очі, висуваю ноги з-під ковдри і відразу шукаю пухнасті теплі капці. Де ж це вони поділися, це ж не смішно?! Тут же відчуваю легкий дотик моєї собаки – яке щастя! – вона принесла моє взуття! Рекс – мій пес рятівник та поводир. Чому поводир? Бо я з народження нічого не бачу…Як би не хотіла, я ніколи не зможу переконатися, що моя собака дуже гарна. Мама говорить, що це золотистий ретрівер і у нього добрі коричневі очі. Знаєте, мені іноді так вистачає світла…хоча я звикла до сліпоти.
Я вивчила як свої п’ять пальців дисплей шрифтом Брайля, тому можу написати, що відчуваю і про що думаю. Мій лікар говорить, що це розвиває мій інтелект та допомагає спілкуватися відразу з багатьма людьми. У мене багато друзів, деякі з них працюють, мають дипломи про закінчення університету і навіть купили блискучі автомобілі. Я радію за них, але, зізнаюся є відчуття гіркоти, що я сама не можу їздити. Я часто уявляю, що я за кермом власного автомобіля, ох, напевно, це неймовірні відчуття! Проте не все так погано, адже мені пощастило: я можу керувати Рексом, а Рекс – мною. Часто ми гуляємо біля будинку із ароматною випічкою, де і купуємо різні смаколики. Зізнаюся, що для мене найсмачніший пиріжок із журавлиною, а Рексу смакує із куркою та грибами.
Без Рекса мені було б сумно. Ви можете не розуміти цього, але він досить дивна собака! З моменту, коли я прокидаюся і встаю з ліжка, до моменту, коли я йду спати, він завжди зі мною. Цим Рекс і допомагає мені. Я пам’ятаю, коли вперше відчула, як мій песик облизував мене в навчальному центрі. Напевно, це найкращий подарунок від моїх батьків! Напередодні мама й тато сказали, що підготують мені особливий сюрприз на день народження. І вони це зробили. Вони привезли мене в навчальний центр і завели мене в невелику кімнату. І досі пам’ятаю приємний запах Рекса і його м’яку шерсть. У нас дуже особливий зв’язок. З ним я дізналася, що існують різні м’ячики. От, приміром, тенісний – ворсистий із кривими смужечками, а американський «футбольний» має цікаву форму, з’єднаний товстими нитками і приємний на дотик (мама каже, що то шкіра). І повірте, якщо щось з ним станеться, я буду спустошена.
А ще я не люблю ходити із білою тростиною – тоді люди співчувають мені і жаліють. Вони говорять: «О, яка бідна, як не пощастило!», «Ти сама цього не зробиш, дозволь допомогти тобі». Але я можу бути самостійною: заварити чай, вибрати необхідні продукти чи ліки, одягтися, тобто зробити все, що роблять інші. Я можу робити все власноруч ну майже все. Повірте, у кожного з нас є обмежені можливості! Хтось боїться висоти, хтось – павуків, а хтось боїться собак – а от я цього не боюся.
Іноді, коли я прокидаюсь, мені здається, що я бачу. Я бачу яскраві, красиві місця та кольори, допоки не протру очі. Тоді всі кольори зникають і набувають лише форми. За винятком чорного кольору, який для мене не складний, адже так я бачу свій день. Я знаю, що не можу звинувачувати у цьому когось, але іноді я звинувачую себе. За що? То бувають різні моменти…
Тому наступного разу, коли ви побачите на вулиці сліпого, не поводьтеся з ним інакше, просто поважайте. Повірте, є багато речей у житті, якими можна насолоджуватися, навіть коли ти сліпий.
Тому, коли кажете, що життя похмуре і у вашому житті настала чорна полоса, подумайте. Іноді для когось таке собі «чорне світло» є ознакою життя та щастя.
Оксана Онищенко
