Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

ХТО ТАКИЙ ПАВЛО ЖИТЕЦЬКИЙ

184 роки тому ( 4 січня 1837 року) народився Павло Житецький – український мовознавець, лексикограф, громадський діяч та педагог. Його вклад в українське мовознавство неоціненний, він – один із його основоположників.

«Троє імен становлять вершину українського мовознавства передреволюційних часів: Павло Житецький, Кость Михальчук і Олександр Потебня», – так сказав про нього ще один відомий український мовознавець Юрій Шевельов.                                                    

Павло Житецький написав першу в українському мовознавстві ґрунтовну працю з історії фонетики української мови, у якій, зокрема, «ѣ» трансформовано в «і», що зблизило українську з європейськими мовами.

Ми підготували для вас добірочку ще цікавих фактів про життя та діяльність цієї знакової для української мови й культури людини.

  1. Павло Житецький – правнук мандрованих дяків з Чернігівщини, син вихованця Переяславської семінарії Гната Павловича Житецького. Його мати – Ірина Мойсеївна – проста жінка, прищепила йому любов до українських народних пісень, приказок та казок.
  1. З вересня 1851 року Павло – студент Переяславської семінарії, в якій вчителі позитивно характеризують юнака: “Способностей весьма хороших и прилежания усердного; успехов очень хороших”. 1857 року його зараховують до Київської духовної академії, з якої згодом відраховують за бунтарство.
  1. 1860 року він вступає на перший курс історико-філологічного факультету Київського університету та відразу ж стає ж стає активним членом університетського студентського братства разом з Михайлом Драгомановим, Миколою Лисенком та Михайлом Старицьким.
  1. Павло викладає рідною мовою в київських недільних школах, навчає дітей за “Кобзарем” і “Букварем южнорусским” Шевченка.
  1. Разом із друзями-студентами він ніс також труну великого Кобзаря понад Дніпром з церкви Різдва до Ланцюгового мосту. Через двадцять років він напише про це своєму синові Гнату: “Було це весною, в маї місяці. Народу, як маком насіяно скрізь по горах. Річей було багато, гроб важкий олов’яний. Нести тяжко, а ми несли його на плечах аж до парохода, що стояв коло мосту. Ступнів тридцять пронесемо та й станемо, от і говориться річ”. Тарас Шевченко все життя лишався для Житецького кумиром.
  1. У 1862 та 1863 роках, одягнувши селянський одяг, Павло Житецький разом зі своїми побратимами – Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким та Тадеєм Рильським – “пішли в народ”. Вони подорожували Київщиною, Полтавщиною, записували народні пісні та їх мелодії, живу лексику, прислів’я, приказки, казки.
  1. Одного разу у Кременчуці, гостюючи у своїх сестер, він зустрічає знайому раніше дівчину-сироту Варвару Дяченко, яка стала його справжнім коханням та обраницею долі. “От і кінець листу, кінець моїй розмові з тобою. Прощавай, моє сонечко красне! Не заходь для мене ніколи! Засяй і зігрій мене, як сяяла і гріла до сього часу! Нехай тебе Бог милує, а втіху і надію піддержує! Твій навіки Павло”, – написав він в одному з листів. І вони сяяли один одному 46 років подружнього життя, народивши в любові своїх чотирьох синів.
  1. У лютому 1865 року Житецький почав викладати у Кам’янець-Подільської гімназії. А з початку 1870-х років бере активну участь у створенні та діяльності Колегії Павла Галагана – елітного навчального закладу для дітей дворянства: розробив його статут та працював викладачем словесності майже двадцять років.
  1. Вчений започаткував і розвинув новий напрям українського мовознавства – історію української літературної мови та розвинув українську лексикографію, а також проаналізував мову, стиль та символіку дум.
  1. Але напружена праця далася взнаки: вченого під час одного з уроків уразив інсульт. Але, навіть розбитий паралічем, він за кілька місяців підготував три підручники зі словесності для середніх шкіл: “Теория сочинения с хрестоматией”, “Теория поэзии”, “Очерки по истории поэзии”, пишучи лівою рукою.
  1. Загалом доля не раз випробовувала Павла Житецького. Влітку 1899 року передчасна смерть забрала наймолодшого сина – Богдана, а 22 січня 1904 року на очах у нього помер син Тарас. Відтоді єдиним порятунком для вченого стала робота. “Читаю і пишу не менше 10 годин в день. Так проходить день за днем, тиждень за тижнем у виснажливій боротьбі з собою”, – написав він у листі своєму найстаршому сину Гнатові.
  2. У травні 1909 року Павла Гнатовича вразив другий інсульт, внаслідок чого він при ясному розумові й здатності бачити й говорити повністю втратив рухомість.  У березні 1911 року Павло Гнатович тихо відійшов у небуття. Поховали його на Байковому кладовищі в Києві. Колишні вихованці Колегії зібрали кошти на пам’ятник учителеві, який і встановили 1912 року. Він стоїть і понині.