Христина Алчевська: їм не дали стати фінансовою основою українського національного руху

Є такі люди. Після завершення їхнього земного життя минають десятиліття, а то й століття, але світло їхніх душ час вимкнути не в змозі. Такою була й Христина Алчевська, яка народилася 16 квітня 1841 року.

Українська просвітителька, організаторка народної освіти, засновниця першої безкоштовної недільної школи в усій Російській Імперії, фундаторка ідеї необхідності саморозвитку людини в дорослому житті. Вона натхненно навчала східноукраїнські регіони українській історії та літературі, і саме в її українській школі в селі Олексіївка (нині це Луганська область) викладав друг та соратник – український педагог, письменник, етнограф Борис Грінченко.

Христина – дружина засновника міста Алчевськ Олексія Алчевського – відомого українського промисловця, банкіра, громадського діяча та мецената (1835 – 1901).

Зароблені кошти ця достойна родина інвестувала у народне просвітництво.

Вона – донька славної козацької Чернігівської землі: народилася в містечку Борзна Чернігівської губернії. Її батько був викладачем міського училища, а мати – донькою славетного героя війни з Наполеоном генерала Вуїча, сина володаря Молдови.

Щоб зрозуміти дух тих часів – варто просто розпитати в своїх бабусь та прабабусь, як велося тоді жінкам. Навіть в освічених та забезпечених родинах панувало негласне правило: освіту надаємо лише чоловікам, жінкам вона не потрібна, бо їхня справа – вийти заміж і народжувати дітей.

Тож Христина не мала змоги отримати освіту в дитинстві і навчалась самотужки. Згодом свою нереалізовану мрію втілила з надлишком: виховала й навчила понад 17 тисяч жінок східної України, а про «багатійку, яка навчила схід України писати», котилася слава всією Європою.

Саме її самодостатність та сподвижництво привабили й заможного Харківського підприємця Олексія Алчевського з козацьким корінням із Сумщини. Звернувши увагу на статтю в революційній газеті «Колокол» Герцена під псевдонімом «Українка», він напише їй листа. І вона йому відповість. І почнеться листування, а потім – кохання, яке триватиме протягом життя. І підживлюватиметься спільними інтересами та служінням українському народові.

“Я вийшла заміж за щирого українця”,  — з гордістю писала якось Христина Данилівна.

Родина Алчевських вкладала багато зусиль в український рух. Власне, вона його й формувала.

Христина згуртувала довкола себе блискучий штат педагогів-просвітників, збудувала будинок й передала його у власність школи, що було на ті часи прецедентом. Окрім відкриття першої безкоштовної недільної школи для дівчат, стала автором та укладачем 3-томного критико-бібліографічного покажчика “Що читати народу?”, в якому було все – від історії до фізики.

Її чоловік – Олексій – намагався теж, як і вона, активно розвивати освіту: відкрив Харківське комерційне училище, Катеринославське гірниче училище, сільськогосподарський інститут, недільні школи, бібліотеки тощо.

Забезпечена освічена сім’я Алчевських могла собі дозволити кидати виклик царату: у їхній садибі в Харкові було відкрито перший в Україні і світі пам’ятник Тарасу Шевченку, попри імперську заборону на нього.

Звісно, так довго тривати не могло, Алчевські вже ставали небезпечними для Імперії. Криза 1899 року лише підштовхнула події. Згодом Олексія Алчевського знайдуть мертвим на коліях залізничного вокзалу у Санкт-Петербурзі. У версію самогубства ніхто не повірить. Самодержавство знищило «на корню» фінансову основу українського національного руху. Можна лише уявити долю України, якби тоді цього не сталось.

Христина,  переживши трагедію і стиснувши зуби, як і належить справжній сильній жінці, продовжує працювати. Ще більше працювати.

Справжній талант педагога їй пощастило проявити й у власних дітях. Шестеро нащадків Алчевських гідно продовжили справу батьків: стали викладачами, композитором, поетесою, художницею та всесвітньо відомим оперним співаком. Христина Алчевська-молодша, за даними Історичної правди, разом із Миколою Міхновським доклалися до створення першої політичної партії Великої України — Революційної української партії, фактично першої самостійницької політичної групи в нашій історії.

Христина Данилівна померла в 1920 році, у Харкові. На її маленькому надгробку скромно написано: «Просвітителька народу».

Тетяна Пивовар