Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

Keep Calm, або як українцям зберігати спокій, відпочиваючи влітку поряд із деякими росіянами

Ми різні. Ментально. У цьому все частіше переконуєшся, спостерігаючи на відпочинку за деякими росіянами. Особливо ця різність стає відчутною останнім часом. Чи то події на Сході вплинули, чи анексія Криму, чи наш український безвіз, чи все одразу, але оця окремішність сприймається вже не контурно, як колись, а чітко й різко.

Цього року росіянам знову дозволили приїжджати до Туреччини, тож з початку сезону відпочинку вони заповнили собою усі шпаринки, тобто готелі. Варто зауважити, що не всі зраділи цьому факту.
Ось і я, побачивши як двоє кинулись у полум’яні обійми один одного, викрикуючи на весь готель “Тагіл”, відчула гостру ностальгію за торішнім спокійним відпочинком без північних сусідів, коли вони побили горщики з турецьким урядом. І коли їх в готелі багато, як у нас, то з’являються черги під столовою за півгодини до відкриття, а потім усі буквально біжать до столів з наїдками, наче демонструючи в якості флешмобу старі радянські дефіцитні часи. З’являється дефіцит на шезлонги, адже росіяни займають їх більше, ніж треба, мабуть, щоб мати змогу переходити, куди заманеться протягом дня.
А загалом, їхній національний характер “захопити і побільше” особливо проявляється, коли справа стосується іжі. Саме у їдальні час від часу відбувається обмін люб’язностями між жінками, що розмовляють із акцентом, властивим корінним росіянам:
– Атайді!
– Сама атайді, ка-аза!
Та все ж серйозну небезпеку для дітей і тендітних жінок становлять “рускіє” чоловіки, особливо тиждень відгодовані на “все включено”, що мчать  у напрямку випивки з суворим та цілеспрямованим виразом обличчя. Можуть збити й не помітити .”Халява” паморочить голови нашим колишнім старшим братам, зваблює різноманіттям безкоштовних алкогольних напоїв, змушує набирати в три рази більші тарілки, ніж з’їдається. Хоча, чого гріха таїти, українці тут також часто не далеко відскочили.
На українську мову реагують спокійно. А от на патріотичний напис на моїй пляжній торбинці: «Keep calm and fight for Ukraine” реагували по-різному, зазвичай перешіптувались. А один росіянин якось повівся геть неочікувано: зачувши українську та помітивши напис на сумці, заходився нам підшукувати місця поблизу під навісом.
Ще б хотілося навести приклад, який мені розповів знайомий. Його дівчині запраглося “пофоткатись” у сусідньому, значно дорожчому, готелі. Але тут їм назустріч вибіг розлючений і весь червоний чоловік і з московським акцентом розповів, як охоронець його грубо витурив з території. Та наш співвітчизник не розгубився і не повернув назад, а звернувся до того ж таки охоронця і ввічливо англійською запитав дозволу пофотографуватись. На що отримав відповідь: ” Sure”.
А ще на базарі турки-продавці охоче роблять знижки, коли дізнаються, що ви з України. І не так охоче – для росіян, сама спостерігала.

Але, власне, те, що об’єднує нас зі «старшим братом» і зіштовхує на відносно недорогих, але з гарним сервісом турецьких курортах, випробовуючи на міцність різні ментальності – економічність відпочинку.

Не зважаючи на наш український безвіз, від якого російська пропаганда ще й досі запльовує усі можливі мікрофони, кількісь подорожніх – співвітчизників до країн Європи цього року збільшилась, але не настільки, як хотілося б. Лише на 10%, бо вартість відпочинку у цих країнах залишається суттєвою для гаманця пересічного українця. Тож не дивно, що свої літні канікули ми проводимо або в Україні, а якщо й виїжджаємо кудись, то зазвичай до Туреччини.

Та, попри все, я бажаю вам, любі співвітчизники гарного відпочинку. І – мрію про часи, коли наша платоспроможність дозволить нам обирати, крім, порівняно доступного турецького ол інклюзиву, ще й інші опції, ну, ви самі розумієте…

 

Оксана Сірко