Катерина Толокольнікова: “Якщо ви робите цікавий контент – ви обов’язково знайдете свою аудиторію”  

Що ти читаєш? Саме з таким питанням до вас у будь-який момент на вулиці, в метро чи кав’ярні може підійти дівчина на ім’я Катерина Толокольникова. Вона – журналістка, автор популярного блогу “What are you reading?”

Недавно вона прочитала лекцію щодо секретів блогінгу в Київському університеті імені Бориса Грінченка і поділилась своїм цікавим досвідом зі студентами.

Трошки фактів про Катерину:

• Працює оглядачем в “Детектор медіа”;
• “Володар перстнів” – улюблена книга шкільних років;
• В університеті на нудних лекціях читала книжки;
• Вважає дивним, коли по сценарію фільму пишуть книгу;
• Редактор студентського проекту “ГОРІХ”
• Сором’язлива. На слова нашої викладачки Тамари Іллівни скромно відповіла: “Та яка ж я популярна?!” =)

Писати мені подобалося завжди.

Але, звичайно, були сумніви щодо обраної професії, навіть після 6-ти років навчання. В університеті було мало практичних завдань, щоб можна було зрозуміти, що тобі це цікаво і це справді твоє. Але так вийшло, що після навчання пішла працювати журналістом. За перші два місяці роботи відразу зрозуміла, що це мені подобається. Мої тексти одразу публікували з мінімальними правками.

Найбільше в журналістській діяльності люблю брати інтерв’ю, готуватися до нього.

Телебачення мене взагалі не цікавить. Багато однокурсників хотіли працювати на ньому. Я особисто телевізор не дивлюся, для мене це малоцікаве. А от радіо і преса – це моє.

Проходила практику на радіо двічі. Також запрошували як гостя, ведучою поки що ні. Це класно, що є книжкові програми на радіо, хоч їх і не багато. Шкода, що контенту про книжки в ЗМІ мало. А взагалі я люблю писати. Думаю, що я автор саме письмових текстів, хоча не зарікаюсь, можливо, попрацюю й в інших типах медіа.

Основна характеристика, яку повинен мати журналіст – цікавість до всього.

Мені, наприклад, цікаво, хто що читає в маршрутці, що за вікном, про що розмовляють люди. Тобто це цікавість до всього, що відбувається навколо тебе. Але однієї цікавості мало, щоб стати хорошим журналістом. Дуже важлива прискіпливість. Тому що найгірше – коли ти щось перебрехав, не перевірив факти, чутки, ще й дав їх у заголовок. Журналіст змушений працювати в швидкому темпі й дуже складно все перевірити. Але якщо людина примудряється це робити – це вже секрет успіху. Ціна помилки може бути дуже високою. Ти можеш не тільки втратити авторитет, а й нашкодити людині.

У мене був такий проект (я хочу його продовжити) із серії “Інтерв’ю з журналістами, які побували в полоні на Донбасі”.

Ці люди дуже різні. Були ті, що могли тиждень просидіти в підвалі, а хтось був рік і більше. Важливо продумувати питання і делікатно спілкуватися з людьми, які пережили дуже сильне потрясіння, вони виходять звідти зовсім іншими. Їхнє життя поділилось на до і після. Тому ця робота потребує сильної підготовки і осмисленого підходу: не ляпати язиком і не питати: “а що ви відчували, коли вас били?” Це не те, що подзвонив і спитав, які у вас плани на майбутнє.

Ще один проект у мене був про журналістів, які відклали ручки, мікрофони і поїхали воювати. Я відчуваю, що це важливі проекти, і дуже серйозно до них ставлюся.

А ще в мене є хобі – мій власний проект “What are you reading?”

Я його почала вести в жовтні 2015 року, хоча ідея в мене зародилася давно. Я все життя люблю читати, цікавлюсь літературою, новинками, преміями, стежу за літературним процесом в Україні та світі. Мені завжди було цікаво, що читають мої друзі, однокласники, однокурсники. Тому я вирішила вести такий блог, який був би міксом тексту та фото. Я підходжу до людей у кафе, на пляжі, у власному авто. І як тільки бачу людину з книжкою, її питаю: що це за книга, чому ви її обрали, яку любите літературу і чи любите читати? Фоткаю людину, а потім роблю пост.

Одразу придумала формат публікацій:

• Хто/що? Де? Коли?
• Ім’я (без прізвища), вік, професія
• Автор книжки, назва
• Монолог людини. Інколи це абзац, інколи ціла сторінка, все залежить від людей.

Чесно кажучи мені трішки ніяково, бо за останні два місяці я забула про свій блог (говорить сором’язливо, сміючись), не вистачало часу. За осінь вийшло два пости, хоча раніше я робила щотижня, суворо до цього ставилась. Якщо ви робите цікавий контент – ви знайдете свою аудиторію, але дуже важлива регулярність. Якщо людина зникає, то і аудиторія про неї забуває. Важливо вкладати зміст, сили і сенс у контент.

У мене на Facebook 1990 підписників, охоплення звичайно більше, тому що я та мої герої роблять репост на свою сторінку.

До п’ятисот підписників набрала легко. Чим частіше пости – тим більше підписників.

Ще для збільшення аудиторії я писала сммщику кафе чи місця, де фотографувала людину, і просила ненав’язливо зробити репост, якщо їм це цікаво. Також писала на сторінки українських видавництв, якщо мій герой читав нову українську книжку.

Було і таке, що відомий український поет-прозаїк Андрій Любка поширив пост, в якому дівчина в кафе читала його книжку. У мене його в друзях не було, але якимсь чином він побачив цю публікацію. У нього теж велика аудиторія і я одразу побачила, що до мене пішли підписники.

У Facebook дуже підступні алгоритми: як тільки перевалило за тисячу підписників – значно менше стало охоплення постів. Жодного разу я не робила рекламу, щоб обійти цей алгоритм, який навмисне не показує твій пост, щоб ти платив за нього.

Перший герой мого блогу – Сан Санич зі станції метро “Університет”.

Я вирішила, що перший пост у мене буде про українського читача. Хоча до першої людини я підійшла в Швейцарії. Коли я приїхала до подруги у цю країну, вирішила, що зараз саме той час, щоб розпочати свій блог. І там же й запитала трьох людей.

Я підходжу з усмішкою, ввічливо питаю, чи є час. Обмежене коло питань, але інколи історія сама спрямовується в таке русло. Наприклад, дідусь з Одеси розповідав, що його онук не читає книжки, тільки сидить у комп’ютері. Тобто ми зачіпаємо ще й інші теми. Але кожна розмова унікальна та цікава.

Страху підходити до людей немає. Це суто професійне.

Нам на першому курсі викладач дав завдання: підійти на вулиці до людини і поставити будь-яке питання Це те, що журналіст повинен робити без проблем. Найпростіше бути відкритим і комунікабельним, щоб не було людини, з якою ти не зможеш не поговорити.

Коли я починала блог у Швейцарії, всі мені посміхались, були відкриті до спілкування. Думала в Україні частіше відмовлятимуть. Хоча за ці два роки десь тільки п’ять осіб відмовилися. Часто людина не хоче фотографуватися, тоді я пропоную зробити її фото зі спини. Я не люблю неякісні знімки, а фотоапарат не завжди з собою ношу, тому й постів менше. В мене була така історія: взимку вийшла з роботи в мінус 16 з фотоапаратом на Подолі і думала, де ж я зараз знайду людину з книгою в такий мороз. Але все можливо, читача вдалось знайти. Головне бажання і стимул. Постановочних знімків ніколи не було. Друзі кажуть: “От я з книжкою, сфотографуй мене, хочу в твій блог”. Я не вважаю, що це погано, але в мене концепція репортажного блогу.

Раніше робила переклад англійською, заодно і свої навички мови вдосконалювала.

Я не розраховую на закордонну аудиторію. Але коли брала в англомовних людей інтерв’ю, надсилала їм тексти англійською. Мені б хотілося в Києві сфотографувати іноземця з книгою, та поки що не траплялося такої зустрічі.

За перший рік існування блогу в мене взяли інтерв’ю: радіо “Nostalgie”, де я була гостею, книжковий магазин “Yakaboo”,  газета “День” , блог “Пошуршимо”, а коли “Vogue” включив мій блог у статтю – це взагалі був шок. Бо вони писали про цікаві книжкові інстаграми, але в мене його навіть не має. Вони так і вказали, що це київський проект, в якого поки що немає інстаграму й дали посилання. Було дуже приємно, що таке велике потужне видання написало про мій блог .

http://blog.yakaboo.ua/ru/yak-pidhlyadaty-za-chytannyam-dosvid-blohu-what-are-you-reading/

Приклад одного з інтерв’ю з Катериною

Я спілкуюсь зі своєю аудиторією, роблю опитування, наприклад: що їм цікаво, чи потрібен моєму блогу інстаграм. Роблю посилання на інших блогерів, книжкові огляди. Тобто в мене є інший контент між основними постами. Одного разу я зробила пост “бекстейдж” – де я розповідаю підписникам, як готую матеріал для блогу, на прикладі інтерв’ю з дідусем на Дерибасівській.

Існує багато книжкових блогів, коли книголюб пише про свої враження.

І в Україні є такі блогери. Деякі пишуть краще, ніж книжкові критики і оглядачі. Є українські відео-блогери, яких за два роки з’явилося до 30-ти. “Booktube” дуже популярний у світі. На таких каналах більше мільйона підписників. Наприклад, стоїть людина з книжкою чи стосом книжок і каже: “Ось я був у крамниці, купив книжки, зараз розповім, чому саме їх”. А потім у кожному відео про окрему книжку розповідає. Різні формати існують, різні люди. Є така жінка, у якої 4 сини. Вона записує блоги про них і паралельно відео про книжки. І от за рік вона встигає і синів виховувати і десь 100 книжок перечитати.

Мені писали автори з проханнями зробити публікацію про їхні книжки.

Я не бачу в цьому нічого поганого, але мені це не підходить, бо хочеться самій зустріти людину випадково. Я суто для себе роблю блог, а не заради заробітку. Як оглядач книжок, я отримую від видавництв безкоштовні книжки.

Особливо хочеться розширювати географію.

У мене була поїздка до Миколаєва. Я подумала: о, нарешті, в мене буде не Київ, не Львів! І що ви думаєте? Я була там три дні і не зустріла жодної людини, що читає (сміх з аудиторії: “Миколаїв не читає”). Я навіть пост робила з проханням підказати, де можна знайти читача. Одна незнайома людина відповіла, що навряд чи ти зустрінеш когось, бо це зовсім не Київ і не тому, що люди не читають, а тому, що це маленьке місто. Зазвичай, люди читають у транспорті, а тут на роботу їхати три зупинки. Тому вони просто не носять із собою книжки. Я ходила, шукала, знайшла одну жінку, але вона не захотіла спілкуватися.

Щодо особливості професії журналіста.

Журналісти повинні відчувати, що це їхня справа. І більшість студентів, які оволодівають цією спеціальністю, мусять пробувати працювати журналістами. Що класно – це дуже широкий спектр жанрів і можна себе знайти.

Катерина Толокольнікова побажала студентам багато читати і написати щось, що може ввійти до книжки чи гарного блогу. А ми своєю чергою порадили їй створити акаунт в Інстаграмі та побажали успіху в її блогерській діяльності.

Записала Інна Мартинчук