ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ АВІАЦІЇ НА ПРИКЛАДІ ІСТОРІЇ ОДНІЄЇ РОДИНИ

Нам завжди здається, що герої й загалом цікаві люди – вони десь там, на особливих геройських планетах. Проте насправді вони поруч з нами. Варто лише озирнутись, придивитись до людей, які нас оточують. І тоді дізнаємось так багато цікавого! Марія Пісоцька, студентка Інституту журналістики, так і зробила, поглянувши на власну родину. І – ось яка цікава історія з’явилась.

Чомусь стереотипно вважають, що успішна людина – це та, яка багато заробляє. Але я особисто інакше трактую це поняття. Успіх – це коли ти вмієш втілювати свою найзаповітнішу мрію. Чого далеко ходити? Такою людиною для мене є мій хрещений і брат моєї матусі – Білоусов Владислав Костянтинович.

Він народився 14 вересня 1948 року в родині військовослужбовців у тяжкі післявоєнні роки. Незважаючи на те, що його батьки проживали у Києві, народився він у селі Бишів на Київщині, і з цим пов’язана одна цікава історія. На останньому місяці вагітності моя бабуся – Марія Григорівна – поїхала провідати своїх стареньких батьків у Бишів і там несподівано почалися перейми. Марія Григорівна, як відповідальна людина, у перервах між ними ще й встигла подоїти корову. Зважаючи на те, що в селі ні в кого не було автомобіля, до пологового будинку довелося добиратися на візку, запряженому волами – Королем та Карасем. Так і народився мій хрещений.

Ще змалечку, коли він бачив у небі великих та шляхетних металевих птахів, казав батькам: «Мама, тато, коли я виросту, обов’язково все життя буду літати на одному з таких літаків!». Хлопчик ріс, а разом з ним росла і його мрія.

Після закінчення школи в нього залишилося дві пристрасті: літаки та бойове самбо. Школярем він дуже захоплювався цим видом спорту, навіть отримав срібну медаль на змаганні серед юніорів України. Проте любов до авіації перемогла захоплення спортом, саме тому він і вступив на вечірнє відділення до Національного авіаційного університету. Вже з першого курсу, для того, щоб стати ще ближче до омріяних літаків, Владислав влаштувався фрезерувальником на Київський механічний завод імені  Антонова. Після закінчення університету він розпочав свою льотну кар’єру як інженер-експериментатор.

У 1977 році в мого хрещеного народилися два сина-близнюки. Проте таке велике поповнення в родині не завадило йому й далі крокувати до своєї мрії, і вже в 1978 році він закінчив школу льотчиків-випробовувачів та продовжив польоти як бортрадист-випробовувач.

Для того, аби літати міжнародними рейсами та представляти нашу країну за кордоном, лише вищої освіти стало недостатньо, з’явилася потреба у знанні англійської мови. І хоч у січні 1978 року в родині хрещеного народилася третя дитина – донечка, але він все одно знаходив час для подальшого вивчення іноземної мови. А родина завжди підтримувала Владислава на шляху до втілення заповітної мрії.

Екіпаж мого хрещеного займався перевезенням багатотонних вантажів.

Багато перельотів вони присвятили допомозі країнам, в яких було оголошено надзвичайний стан. Наприклад, коли в 1988 році у Вірменії стався землетрус, саме мій хрещений був у складі того екіпажу, який доставляв техніку для відбудови країни. А під час війни в Афганістані в 1979-1989 роках його екіпаж доставляв медикаменти для військових та населення  країни.

Найбільшим його авіаційним досягненням стало те, що 21 грудня 1988 року Владислав Білоусов став радистом на борту екіпажу, який вперше в житті підіймав у небо найбільший літак у світі – Ан-225 «Мрія»!

Ім’я мого хрещеного назавжди увійшло в історію авіації України, а його форма зараз зберігається в музеї Київського політехнічного інституту імені І. Сікорського. А в мене вдома збереглися фотографії, деякі авіаційні сувеніри та льотний портфель, з яким мій хрещений здійснив багато рейсів.

Робота льотчика – не лише романтика, синє небо та польоти на супер-літаках. Це важка праця, яка потребує дуже багато зусиль та високого професійного рівня. Проте і під час такої серйозної роботи траплялися курйозні випадки.  Мій хрещений згадує одну цікаву історію:

«Дружини членів екіпажу завжди готували своїм коханим улюблені смаколики в дорогу. Але продукти харчування не можна було перевозити через кордон, тому все смачненьке потрібно було з’їсти під час польоту. І ось одного разу, під час митного контролю у США виявилося, що в одного з наших пілотів випадково завалявся один лимон. Випадок був безглуздий, але штраф розміром у 100$ заплатити довелося. Ось так цей лимон і став найдорожчим у житті мого колеги».

За свою льотну кар’єру Владислав випробовував літаки Ан-8, Ан-12, Ан-24, Ан-26, Ан-30, Ан-22, Ан-32, Ан-72, Ан-74, Ан-124, Ан-225, Іл-76. Брав участь у встановленні 110 світових рекордів на  Ан-225 і в перевезенні рекордного вантажу вагою 132,5 т на Ан-124. Загалом налітав 11 940 год, з яких випробувачем – 4 856 годин. Завдяки своїй роботі він побував на кожному континенті та в багатьох країнах світу.

Проте не в кожен куточок світу можна було легко потрапити навіть льотчикам. Наприклад, на Крайню Північ. Мій хрещений був один із небагатьох, кому вдалося там побувати.

У березні 1985 року відбулася перша експедиція на літаку Ан-76 на Крайню Північ аж до Північного Полюсу. Унікальність цієї експедиції полягала в тому, що це був перший виліт у Заполяр’я з посадкою на всіх північних аеродромах. Літак з екіпажем вилетів з Києва і, здійснивши посадку в Ленінграді та забравши на борт гідрологів, попрямував на Крайню Північ. Гідрологи з повітря спостерігали за станом льоду, зміною льодового покриття та робили на картах замальовки. Далі цю інформацію потрібно було передати на борт найбільшого в СРСР криголаму «Леонід Брежнєв». Зважаючи на те, що навкруги був лише лід, приземлитися було нереально, тому усі карти скидалися з літака на парашуті. І тут потрібна була неабияка точність, адже парашут мав приземлитися чітко на корму. Капітан криголаму відзначав, що це був перший літак, що спускався так низько та так точно приземляв цінні папери.

Не менш вражаючим для мого хрещеного було приземлення на архіпелаг у Північному Льодовитому океані – Землю Франца-Йосифа. Після приземлення співробітник аеродрому повідомив: «Лише озирніться навкруги – далі землі немає, нас оточує лише вічний лід!»

Такі експедиції подарували багато цікавих знайомств. Наприклад, мій хрещений особисто знайомий з Євгеном Конюховим, чоловіком, який сам на лижах дійшов аж до Північного Полюсу!

Мій дядько – не лише успішний льотчик, а ще й люблячий чоловік, турботливий тато та брат. Вже змалечку він допомагав батькам виховувати свою молодшу сестричку – мою маму. Матуся зізнається, що її старший брат завжди був для неї опорою та прикладом, і любов до авіації також їй передалася. Мама обрала для себе не таку романтичну професію, за освітою вона економіст, проте, як і старший брат, вона теж закінчила Національний авіаційний університет.

Вже 20 років мій хрещений на пенсії, присвячує себе родині й вихованню 5 онуків. Проте він зізнається, що йому й досі сняться літаки. А кожного разу, коли під час прогулянки з онуками він бачить у небі літак, радіє тому, що дитяча мрія в його житті втілилася у велику «Мрію»!

Марія Пісоцька, студентка Інституту журналістики Університету Грінченка