«INSIDERS» – УКРАЇНСЬКИЙ ПРОЕКТ, ВІД ЯКОГО ЗАХОПЛЮЄ ПОДИХ
«Insiders» – унікальний дослідницький урбаністичний проект, якому немає аналогів в Україні. Та, власне, й не лише в Україні. Його створили близько 5 років тому молоді хлопці: Дмитро Громов, Ангел Ангелов, Микита Стрижевський та Артем Бабурін.
Креативна команда уже втілила ряд проектів – самобутніх, неймовірних, просто Wow, що руйнують кордони й межі і демонструють безмежну силу людської допитливості й цікавості.
Перший і успішний проект, який вдалося реалізувати, показує Київ з незвичних ракурсів: згори, під землею, з таємничих містичних місцин. Команда хлопців шукає та досліджує «іграшки» техногенного світу, які стали непотребом цивілізації: закинуті склади та заводи, недобудовані станції метрополітену, напівзруйновані будівлі. Усе це вони фіксують на камеру та фотоапарат, щоб потім показати своїм глядачам.
У першому сезоні «Insiders» ведучий програми Дмитро Громов, оператор Ангел Ангелов, продюсер та режисер Микита Стрижевський і звукорежисер Артем Бабурін забралися на будинок із зіркою на Хрещатику, верхівку Північного мосту, обійшли закинуту станцію метро та знайшли замуровану у бетон річку Либідь. Усього команда відзняла 10 серій, які почергово презентували найбільших українських кінотеатрах. Прем’єра сезону викликала неймовірний ажіотаж, у деяких містах доводилось влаштовувати навіть додаткові сеанси. Був повний аншлаг: глядачам вистачало місць у залах, вони сиділи на сходинках та підлозі.
При цьому команда «Insiders» презентувала перший сезон дослідницького проекту у стилі Urban Exploration на французькому телебаченні, де він викликав надзвичайний фурор. Про знімальну групу писали й пишуть міжнародні та українські видання, а їхні проекти мають безліч переглядів на різних платформах. Наразі перший сезон проекту уже транслювався на таких каналах і платформах, як «Planete+», «Canal+» (France), «Mediaset» (Italy), «TVN Turbo» (Poland), «Amazon Prime», «Мегого».
У 2019 році команда виклала у мережу свій новий здобуток – фільм «Чорнобиль», який уже переглянули понад 120 тисяч людей.
З 2015 року команда працює над ще масштабнішим проектом, який має перевершити всі попередні – першим повнометражним документальним фільмом «Байконур. Вторгнення». Два роки тому знімальна група проникла на найбільший у світі космодром «Байконур», розміщений у Казахстані. Закритий військовий об’єкт знаходиться під цілодобовою охороною росіян, які орендують його до 2050 року. Проект мав на меті показати справжню історію наймасштабнішої космічної програми СРСР – «Енергія-Буран», дослідити закинуті склади з технікою та побачити справжній запуск ракети. Протягом кількох місяців Дмитро Громов та Ангел Ангелов готувались до експедиції. Зйомки тривали три дні. Ці дні були дуже непрості: доводилось постійно ховатися від охорони, перебувати в умовах 50-градусної спеки на розпеченому бетоні, терпіти без їжі та води. Раніше подібні закордонні команди намагались здійснити тут зйомки, але їм це не вдалося. А «Insiders» вдалося!
Зараз виготовлення фільму знаходиться на фінальному етапі. Тож «СловОпис» вирішив бути першим і взяв ексклюзивне інтерв’ю у цих надзвичайно спритних та талановитих юнаків, в учасників експедиції – оператора та режисера Ангела Анелова і у головного героя фільму «Байконур. Вторгнення» Дмитра Громова.
- У чому складність зйомок у стилі Urban Exploration?
Ангел. Перш за все в тому, що треба тримати увагу одночасно за декількома напрямками. Перший напрямок – це власна безпека, другий – безпека усієї команди, і третій – це основна місія, навіщо ми це робимо, а саме – дослідницька. Моє завдання як оператора-режисера контролювати саме знімальний процес.
Загалом ніякої складності у побудові технічно гарного зображення під час зйомок Urban Exploration не було. Сучасна техніка дозволяє нам знімати у будь-яких умовах: поганого освітлення або в умовах високого забруднення і так далі. Стилістика нашого фільму і наших зйомок – вона, в принципі, передбачає і дозволяє неякісно брудний технічний матеріал, тому що в цьому і є документалістика. Ця форма передає стан героїв. Вони знаходяться в умовах, які не сприяють технічній картинці. Саме ці екстремальні умови, жива камера, у деяких моментах недоекспоноване зображення – воно в принципі грає на руку ідеї, формі того, що ми робимо.
- У чому особливість зйомок під землею чи на висоті?
Дмитро. Головна складність зйомок під землею або на висоті в тому, що взагалі людина, яка там перебуває – їй уже складно. Треба дивитися, щоб нікуди не впасти, не зачепитися ні за які кронштейни, балансувати, на місці стояти. А коли ти там ще опиняєшся з технікою, з великою камерою – треба дивитися, щоб усе відбувалося правильно з технічної сторони. Це вдвічі складніше. Коли мене знімає оператор, то я дивлюся не стільки за своїми рухами, скільки його підтримую. Бо його очі, уся його увага зосереджена саме на камері, на зйомці. Він може не побачити, якщо десь дірка буде, або ще щось.. У нас багато разів на відео можна побачити, що оператор навіть падає. Багато що з цього не входить в монтаж, але багато разів реально оператор падав, чіплявся за щось, ми розбивали техніку. Тому це така справа дійсно відповідальна і непроста.
- Чому ви цим займаєтесь?
Ангел. Я займаюся Urban Exploration саме для того, щоб здобути унікальний матеріал з унікальних та складно доступних місць. У першу чергу особисто мене цікавить фотографія з цих об’єктів. Тому що саме у фотографії я можу зафіксувати роботу часу. Всі ці фактури, які я спостерігаю під час наших досліджень, всі об’єкти: вони ніби завмерли під землею. Саме через фотографію я намагаюся передати оцей стан роботи часу. Другий мотив– це чисто хлоп’ячий дослідницький азарт. Це екстрим, пошук нових відчуттів. Погляд, спроба подивитися на себе збоку, поставити себе в екстремальну ситуацію і дослідити самого себе: як я живу в таких умов та як розкривається мій характер.
- Як ви обираєте об’єкти для зйомки
Ангел. Є декілька параметрів, за якими ми обираємо об’єкт. Перший і основний – параметр часу. Тобто об’єкт, який невдовзі зникне. І наша основна мета – дослідити його і зафіксувати. Другий параметр – це складова пригоди. Що нам дає цей об’єкт в плані пригоди. Як ми можемо його розкрити саме через пригодницьку призму, як ми можемо до нього потрапити, який візуальний матеріал, який нерв ми можемо з цього об’єкта дістати. Третій параметр – це історична значимість об’єкта: як ми можемо його розкрити саме з історичного боку, про що ми можемо розповісти глядачеві. І саме через дослідження історії цього об’єкта ми розкриваємо актуальні питання нашого сьогодення, намагаємося заглянути трошечки у майбутнє.
– Що таке страх?
Дмитро. Страх закладено в людині природою від самого народження. Він оберігає людину від небезпечних ситуацій. І коли ти опиняєшся в умовах Urban Exploration, десь ти в тунелі метрополітену або на великій висоті, то, звісно, страх одразу починає працювати. Який би ти не мав досвід, скільки би років не займався цією справою, страх завжди є. Але майстерність і саме наше задоволення полягає в тому, щоб страхом оволодіти. Якщо навчитися правильно його використовувати, то страх може стати ресурсом, який буде тобі на користь працювати, який буде підвищувати твою увагу, твою концентрацію та твої психічні та фізичні властивості. Тут ситуація такого плану: або страх контролює тебе, або ти контролюєш страх. Якщо ти його контролюєш, то ти контролюєш взагалі всю ситуацію і все, що з тобою відбувається. Але такого, щоб страх зник назавжди і ніколи більше не з’являвся, такого нема. Я більше десяти років цим займаюсь і регулярно відчуваю страх. І це нормально, цього не треба боятися. Треба просто розуміти, що це нормально. Ти жива людина, у тебе б’ється серце і, звісно, в тебе є страх. Як він є за своїх рідних та близьких, так і є, коли ти десь у печері можеш застрягнути.
Ангел. Для мене страх – це інструмент пізнання самого себе. Тому що за весь час діяльності над нашим проектом ми з командою отримали дуже великий і різний спектр цієї емоції. І так є різне джерело страху, різна й твоя реакція на цей страх. Іноді страх пробуджує в тобі інстинкти, які закладені в тобі самою природою, закладені на підсвідомості. Ти ніколи не дізнався би про ці інстинкти, про цей сан твоєї свідомості, твоєї психіки, якби не саме цей ключ – ключ страху.
- Чому ви обрали Байконур?
Ангел. Перша і основна причина, чому ми обрали Байконур – це його значимість на світовому рівні. Це об’єкт світового рівня. Його авторитетність дуже висока. Це перший фактор. Другий фактор – це фактор знову ж таки часу. На об’єкт до нас проникали деякі команди і об’єкт почали потрохи закривати, за об’єктом почали по-іншому наглядати. Тому для нас було критично важливо потрапити туди якомога швидше і зафіксувати, тому що потім ми б туди не потрапили.
– Що було найстрашніше під час зйомок Байконуру?
Дмитро. Найстрашнішим в «Байконурі» спочатку, коли ми ще не усвідомлювали, що на нас там чекає, спочатку була охорона. Це була ФСБ Російськоі Федерації. І – думка про те, якщо тебе зловлять, то що з тобою зроблять у нинішній політичній ситуації. Але коли ми там вже опинилися і на другий день, коли пустеля почала висмоктувати з нас воду, коли почалося справжнє зневоднення, то ми вже дійшли до ситуації отупіння. Ми вже розуміли, що я був на межі. Були моменти, коли я хотів піти і здатися. Просто піти здатися до російської поліції, сказати: «Забирайте мене, ось я, тільки дайте попити і відпочити». І десь на третій день ось ці фізіологічні дані настільки серйозно почали проявлятися, що стало дійсно дуже страшно. Ми робили один маленький ковток з пляшки раз в три-чотири години. І ти коли другу-третю добу в такому режимі функціонуєш, ти цей ковток береш і воду просто у роті тримаєш. І треба титанічне зусилля волі проявляти, щоб не здавити цю пляшку та не випити половину за раз. І ти розумієш, що цей літр води, який на двох залишився, з ним ще треба добу прожити і якось вийти 50 кілометрів звідси. Це як по психологічній піраміді Маслоу: базові речі – сон, їжа, безпека – коли їх не задовольняти, то все інше відходить на другий план.
- Опишіть ваше перебування на космодромі.
Ангел. Якщо подивитися на всю експедицію від початку й до кінця, я б її розбив на три етапи. Перший етап – підготовчий, це наше очікування. От саме очікування найнеприємніше у цій справі, тому що твоя свідомість малює найстрашніше, що може бути. І саме цей страх очікування інколи відволікає тебе від тієї мети, до якої ти повинен прийти. Страшні сни, пов’язані з нашою експедицією на Байконур, якісь знаки, який нам давав простір – вони в принципі нас якось відштовхували. З одного боку нас відштовхували, з іншого – направляли.
Другий етап – це сама експедиція. Об’єкт знаходиться в 3500 кілометрів від дому. Ми тільки вдвох, у нас обмежений запас їжі та води. Ми повинні пройти велику дистанцію. Це велике навантаження фізичне. Фізичне навантаження завжди впливає на твою свідомість. Є певні завдання, які ми маємо виконати. Особисто я відповідав за знімальний процес. Діма відповідав за нашу безпеку. А також перед ним стояла дослідницька діяльність. Він відповідав і за роботу в кадрі теж.
Дуже важливо в цей момент підтримувати один одного. Важливе спостереження один за одним. Потрібно розуміти, в якому психологічному стані знаходиться твій партнер, спостерігати за своїми почуттями. Тому що сама ця експедиція: пройти 50 кілометрів вночі в степу, пробути 3 доби на 2 об’єктах, які патрулюються російськими військовими, паралельно знімати, паралельно намагатися бути непоміченими.
І проникнути – це одне, а ось вийти звідси непоміченими – це інше питання. В Urban Exploration це дуже важливий момент. Ти можеш піднятися кудись високо, ти можеш кудись залізти, але ще є завдання вилізти. І перед нами стояло завдання покинути цей об’єкт, щоб нас ніхто не помітив. Тому що матеріал для нас занадто цінний, ми над ним працювали три доби. І хотілось би винести звідти весь матеріал, щоб зробити кіно. І, звісно, всі ці фізичні навантаження, обставини високої температури, виснаження, якісь наші особисті конфлікти на фоні цих обставин, вони грали негативну роль у здобутті цього матеріалу. У цьому і є майстерність документаліста, який потрапляє у надскладні екстремальні обставини, вміти абстрагуватися і відключити зовнішні обставини і бути спостерігачем за тим, що відбувається. І для мене це був величезний виклик.
Мені хотілося кинути камеру і не займатися ніякою зйомкою, нічим не займатися. Серйозно. Тому що ми ходили як привиди у цих ангарах під 45 градусною жарою, в задусі, пили воду один ковток на годину – дві. Паралельно з цим потрібно щось знімати, фотографувати і робити. Бажання щось знімати було відсутнє. Реально треба було задовольнити потреби сну, їжі та відпочинку. Але іноді ці екстремальні умови грають на руку. 50 на 50. Деякий матеріал Байконур нам віддав, дещо він нам не віддав. Це азарт, екстрим. Тут уже справа удачі і нашої особистої підготовки.
І третій етап, це момент – коли ти забрав золото у дракона. Коли ти повернувся додому і розумієш, що ти знаходишся вдома і в тебе є матеріал, який ти дістав. Цей момент, заради якого потрібно було це все провернуть. Коли ти розповідаєш своїм друзям про цю пригоду і ти бачиш, що вони горять з тобою разом, ти цю емоцію пережив і можеш її передати, у принципі наш фільм – це фільм пригода. Це основне, що ми хочемо передати глядачу. Не як дослідження об’єкта, історичні факти. Основне, що ми хочемо зробити – це дати пригоду. Ось і все.
– Розкажи про найкритичніший момент під час ваших зйомок.
Дмитро. Це був другий день нашого перебування на космодромі, коли почалося вже серйозне обезводнення. Йшла внутрішня боротьба з тим, щоб покинути космодром, не дивитися вже на запуск ракети, а просто піти додому. Я розумів, що у нас є декілька літрів води, можна зараз випити половину, пройти 50 кілометрів і поїхати додому. Я дивився на те, як ми витрачаємо воду й розумів, що нам її не вистачить. Нам треба було пити все менше й менше. І це лякало. Губи повністю пересохли, розмовляти було важко. Психологічно й фізично це було дуже важко витримати. І дійсно хотілося все кинути й піти. Але вже на другу ніч, коли ми розуміли, що залишилася лише одна доба, ми вже вирішили не звертати з цієї дороги і дійти до переможного кінця.
Інтерв’ю записала Альбіна Гайдаш, фотографії надав Ангел Ангелов
