ЄВГЕНІЯ КАРПІЛОВСЬКА: «УКРАЇНСЬКА МОВА – ДУЖЕ БАГАТА, А ЇЇ ВИВЧЕННЯ – НЕОСЯЖНЕ ПОЛЕ»
У Київському університеті імені Бориса Грінченка відбулась гостьова лекція доктора філологічних наук, завідувача відділу лексикології, лексикографії та структурно-математичної лінгвістики Національної академії наук України Євгенії Карпіловської. Йшлося про актуальні питання сучасної лінгвістики, її теоретичні та прикладні аспекти.
Роль слова – величезна в нашому житті: від індивідуальної самоідентифікації до національної. Надзвичайно важлива й робота людей, які працюють зі словом.
Тож Євгенія Анатоліївна і розпочала свою лекцію такими словами: «В цьому залі сидять люди, які професійно працюють зі словом, думають словом, думають над словом і думають про слово». А СловОпис, який теж був у залі і який, як відомо, постійно про це думає, підготував для вас невеликі тези з цієї цікавої лекції.
Регістри і тональності у мові
Наша мова повинна бути гнучкою, мати різноманітні засоби, щоби забезпечувати спілкування в будь-якій комунікативний ситуації, на будь-яку тему, людей різного віку, статі, професійних зацікавлень, національностей. І для більшого розуміння цієї мовної функції розглянемо поняття регістрів мови.
Українська мова має дуже розгалужений спектр функціонально-стильових різновидів, які ми можемо сприймати як певні регістри мови. Можна провести паралель із музичною термінологією, де також використовується поняття регістрів, але вже для позначення різної висоти звуку або тембру голосу. І як тенор відрізняється від басу, а сопрано від контральто, так і різні тональності у мові мають різні засоби вираження.
Що ж таке мовні регістри? Регістр мови – сукупність усіх мовних засобів, уживаних у певній комунікативній ситуації у проблемній галузі або тональність вербальної комунікації. В історичній ретроспективі це поняття побутувало певний час як теорія трьох стилів (низький – нейтральний – високий), або мова книжна і проста. На цих примітивних поділах мови вже можна прослідкувати, наскільки різним буває мовлення в залежності від того, де воно побутує: у книзі чи в живій розмові, серед високопосадовців чи у невимушеному дружньому колі.
Дослідження діалектів – важливе
У нашій мові чимало регістрів: соціолекти, регіолекти, діалекти, гендерлекти, ідіолекти. Наразі проводять дуже багато досліджень різних мовних діалектів, в тому числі виходять колективні словники, в яких збирають та опрацьовують прецедентні слова, вислови, притаманні певній мовній тональності.
Не менш важливим є вивчення специфічних регістрів мови (суржик, мова Інтернету, мобільного зв’язку і т.д.), адже не може бути однієї норми для різних регістрів. Цікавим у цьому плані є дослідження відділу соціолінгвістики літературної норми і мовної практики, а саме виділення у ньому таких регістрів у мові як імперативна мова (взірцева, «або так, або ніяк») і мова дескриптивна (пом’якшена, (ужиткова). Тобто зараз з’являється тенденція приймати опозицію взірцевої мови і вивчати її на тому ж рівні, що й літературну.
«Гаджет» чи «гортайка»?
Одне з найгостріших питань у сучасній українській мові – слова іншомовного походження. Це постійна боротьба між збереженням мовної аутентичності та слідуванням світовим тенденціям. І тут важливо не перемудрити, адже в пошуках українського відповідника завжди з’являється питання смаку: завжди будуть ті, кому сподобається, і ті, хто буде молитись за англомовну версію. І завдання лінгвістів примирити перших і других та знайти золоту середину. А поки це лише пропозиції, ми можемо куштувати у повсякденному спілкуванні нові варіанти звичних слів і обирати самі для себе: лайк чи вподобайка, гаджет чи гортайка, хорор чи жахливчик, дизайнер чи прикрашувач.
Словники у поміч!
Лінгвісти мають важливу місію – показати всі ці мовні регістри суспільству та допомогти їх зрозуміти. Не дивно, що від такого великого потоку нових словотворів урізноманітнився і спектр українських словників. Зараз активно з’являються не лише словники різних діалектів, а й навіть словники жаргону, обсценної лексики. Таке різноманіття вибору зайвий раз показує, що українська мова дуже багата, а її вивчення – неосяжне поле, яке потребує догляду у всіх своїх «регістрах».
Лекцію слухала та записала Катерина Мельник,
студентка Інституту журналістики Університету Грінченка
