ЯКІ ЗМІНИ БАЧИТЬ “КРАЇНА ЗМІН”

Ось уже другий рік діє Всеукраїнський фотоконкурс для творчої молоді «Країна змін». Він уже викликав чималий резонанс, демонструючи неабияку зацікавленість української молоді в фототворчості. Йдеться про світлини, які презентують Україну як спільноту активних та самодостатніх громадян, які докладають зусиль для позитивних змін. Зародився цей конкурс в Університеті Грінченка, а зініціював його Андрій Сніжко, старший викладач Інституту журналістики Університету Грінченка.

Марія Журенко, оглядач СловОпису, зустрілася з Андрієм, щоб детальніше розпитати як про конкурс, так і загалом про зміни, які бачить молодь.

Андрію, конкурс, яким Ви опікуєтесь, називається «Країна змін». Тож скажіть, будь ласка, чи є взагалі ці зміни, чи бачить їх молодь, яка надсилає свої роботи на конкурс?

Якщо порівнювати з минулим роком, то зміни очевидно відчуваються. Як, власне, і в самому конкурсі, так і в тому, що фотографують його учасники. Наш конкурс набирає обертів, збільшується кількість учасників, долучається більше студентства. Якщо минулого року були й школярі, й абітурієнти, то цьогоріч – переважно студентство. Багато тих, хто вже раніше брав участь в конкурсі. Проаналізували свої помилки і сьогодні з новими силами вриваються в новий виток змагань. Це дуже важливо, тому що якраз фотоконкурс «Країна змін» і планувався стати медійною платформою, певним освітнім майданчиком, де люди зможуть перевірити свої сили, зможуть навчитися чомусь новому. І, власне, реалізувати той свій потенціал, який в них однозначно є, я думаю, як і в кожного, хто готовий ставати, діяти, добиватися, перемагати зрештою. І от ми максимально будемо сприяти їхній перемозі.

Які зміни бачить молодь? Ці зміни на краще чи на гірше?

Наш конкурс суворий щодо однієї вимоги: показувати позитивні зміни в своїй країні. І тому ми відразу залишаємо за дужками нашого спілкування той негатив, який сьогодні можна зустріти на екранах телебачення, кіно, в комп’ютерних десь іграх, зрештою. Повсякденні кров, сльози, піт – все це залишається за бортом нашого корабля. Він впевнено пливе вперед і на знамена виносить позитив, про який сьогодні варто говорити, але часто на це немає часу в ефірах новинних сюжетів або ж у нашій щоденній діяльності, рутині. Тому ми намагаємося спонукати молодь побачити оте цінне, дивовижне, позитивне, унікальне, яке розквітає, розбудовується, підіймається навколо нас. І молодь намагається це робити, власне, це той процес навчання, про який ми з вами говоримо. Вони бачать зміни дуже по-різному. Хтось їх бачить у відновленні своєї вулиці, міста: там десь збудували фонтан, десь відбувся класний фестиваль, десь зробили ремонт, десь прекрасні графіті створили. Все це, так би мовити, лінійні проекти, лінійне бачення цього всього фотоконкурсу й цієї ідеї. Але є й більш складні речі, зокрема, варто говорити, що певні люди й самі ініціюють проекти.
Тут і соціальні експерименти різні із залученням досить відомих музичних виконавців, моделей. І в нас є фотомодель, фото якої спричинили певний фурор в її містечку Сміла на Черкащині. Є в нас, наприклад, екологічна тематика, коли двоє студентів зібралися, організувались і пішли в найближчий ліс та прибрали там величезну кількість сміття. Це досить серйозний проект. Можливо, в цьому випадку можна дискутувати про мистецьку цінність світлини, але тут є ще одна унікальна цінність – можливість самим реалізувати зміни. Це говорить нам про те, що конкурс підштовхує людей виходити на новий етап розвитку мислення і способу дій. Цього ми й домагаємось.

Яка найпопулярніша тематика конкурсних робіт? Про що вони?
Тематика, пов’язана з урбаністикою. Сьогодні світ інтенсивно змінюється в бік збільшення великих міст. Села, на жаль, зникають. Ми минулого конкурсу цінували цю автентику сільську. Нам подавались ці фотографії. Але таких фотографій було досить небагато. Не знаю, як буде цього року. Але, звісно, урбаністика є такою домінуючою темою, як минулого року, так і цього року. Але разом з цим додається пейзаж, досить класні краєвиди, такі натуралістичні, природні. І можна говорити також про людей в кадрі. Різних цікавих особистостей, персоналій, персональна фотографія. Варто сказати, що ми готуємо в цьому році певні сюрпризи, які будуть у вигляді спеціальних премій, тематичних премій, можна сказати – навіть вузькопрофільних. Тому ми сподіваємося, що той час, який в нас лишився до фіналу – а це десь близько місяця – дасть нам можливість розкрити ще унікальні таланти в цих нових галузях, досить таки несподіваних.

Ваш конкурс дуже важливий ще й тим, що навчає бачити, шукати й створювати позитив. Адже оте наше ментальне світовідчуття себе як жертви, навіть культ страждання, як на мене, заводять нас в глухий кут.
Наш культ свят, культ певних міфів, вірувань – він дійсно пов’язаний з трагічними моментами. Це і боротьба за незалежність, і пам’ять про мертвих. На жаль, часто при цьому культі ми забуваємо про живих, про ту реальність, яка є навколо. Тому я, насамперед, кажу: концентруйтесь на реальних, живих героях, які щодня оточують нас. Вони однозначно можуть жити у вашому під’їзді, вони можуть ходити вашою вулицею, вчитися з вами в університеті. Або зрештою ви самі можете стати цим героєм, як я вже сказав, реалізувавши свій проект, або спробувавши інакше подивитися на світ. Це часом досить складно. Відповіді як такої немає, бо це розвиток людини, як особистості. Вона має читати книжки, дивитися якийсь корисний фільм, відвідувати музей, виставки, спілкуватися з однодумцями, формувати ці спільноти активних молодих людей, які готові змінювати себе, готові змінювати Україну. І цьому русі вони очевидно знайдуть позитив. Але ви знаєте, як фотограф я вам можу порадити певні нюанси. Це шукати. Бігати, шукати, думати. Адже у фотографа є фактично три важливі складові, які допомагають йому досягти успіху. Це його розум, його руки вправні, які швидко відкриють кришку об’єктива і зроблять цінний кадр. Тобто разом і реакція, і ноги, які бігають, вони, як і вовка, так і фотографа, й журналіста годують. Треба бігати, шукати, видивлятись. Тут може бути ситуація, що ви десь просто гуляєте і у вас є фотоапарат з собою завжди або смартфон, адже наш конкурс дозволяє використовувати смартфони і планшети та іншу техніку сучасну. Тобто якість відходить трошки на другий план. Але дуже цікаві ваші бачення й ідеї. Наприклад, ви йдете, гуляєте в парку, раптом бачите щось незвичайне – соціального чи мистецького характеру, чи просто щось унікальне й цікаве – ви берете і знімаєте той унікальний кадр, ось він у вас, його не треба десь довго ходити й вишукувати. Але разом з тим унікальні кадри треба часто й самим планувати та створювати. Тому можна побажати успіхів у цьому пошуку.

Чи плануються в майбутньому подібні конкурси?
Так, звісно. Ми постійно мотивуємо студентів творити в рамках наших навчальних дисциплін в університеті Грінченка, і в рамках різних міжспільнотних взаємодій, які в нас є з освітнім середовищем, громадськими організаціями, з певними культурними установами, з медіа зрештою сучасними. Ми будемо намагатись розвивати подібні проекти і в майбутньому. Вони будуть в іншому форматі чи якомусь новому – це вже покаже час, але загалом наш конкурс став уже Всеукраїнським національним проектом. Він цікавий медіа, він цікавий широкому загалу, певним спонсорам зрештою, певним ідейним людям, які безкорисливо навіть, без всякої реклами готові інвестувати в молодь, в Україну, яка б розвивалася. Тому ми намагаємося цих людей об’єднати. І сьогодні по суті тільки від концентрації потенціалу цього ядра кількох людей (5 людей, які активно працюють над цим конкурсом) нам вдається досягнути певного результату. Будемо сподіватися, що наша команда буде посилюватися, буде зростати її потенціал. І ми будемо ділитися всім добрим, вічним і славним з навколишніми.

Щоб Ви порадили молоді, на чому їй варто зосереджуватись?
Я думаю, сьогодні варто багато часу присвячувати самоосвіті. Те, чого, може, часом не дає університет, програми стереотипні, які десь там викладаються, нав’язуються зверху. В силу певних обставин, певні, зрештою, канони, які сьогодні нав’язуються й сучасними медіа, їх варто відсунути на другий план і, можливо, спробувати шукати себе.
Тут треба поєднувати сьогодні й модерне, яке постійно зростає, провокує, намагається намацати пульс соціальний, і, зрештою, класику, тому що ви знаєте, що все нове – це добре освоєне, перекручене та перероблене старе. Тому, поєднавши все це, працюючи над собою, це знову ж таки й освіта, й читання книжок, долучення до якихось культурних заходів, людина змінюється, зростає. І дуже важлива активна громадянська позиція людей. Де б вони її не проявляли, в якій би вони сфері не працювали, можеш ти бути двірником, а можеш ти бути президентом України – ти маєш проявляти активну позицію. Від того будуть відбуватися позитивні зміни навколо тебе і, зрештою, ці зміни зможуть побачити інші та про них розказати.

А як Ви вважаєте, Україна – країна змін?
Так, я думаю, що Україна активно змінюється. Ці фото, які надсилають сьогодні люди, ці комунікації, які ми здійснюємо з молодими людьми – вони мене переконують щодня, що Україна справді рухається вперед, попри всі чутки, критику, яку ми чуємо навколо. Я і сам до них часто вдаюсь, схиляюсь – це нормальний процес. Але ми повинні розуміти, що у нас генеральна ціль – зберегти Україну, її цілісність, максимально її розвинути. Щоб Україна стала потужною державою, можливо, європейського, можливо, світового навіть рівня. І для цього нам усім потрібно працювати. Тому кожен працює на своєму рівні, як може. Якщо це не робиться, наприклад, загалом, синхронно, на генеральному якомусь рівні. І потім ці маленькі, локальні ініціативи, я вважаю, цей позитивний, локальний досвід може об’єднатися, створити ту критичну масу, яка і дасть поштовх швидких і рішучих змін для України.

Інтерв’ю брала Марія Журенко,

студентка Інституту філології Університету Грінченка