Як нам залучити потенціал українців за кордоном

Досить цікава й нерозкрита в українських ЗМІ тема – життя українців за кордоном. Як їм там йдеться, чи гуртуються між собою, чи, навпаки, намагаються якнайшвидше відірватись від своїх коренів, як пристосовуються до нових реалій, чи відчувають ностальгію за батьківщиною?

Наприклад, у Чехії українці стали найбільшою трудовою діаспорою і їхня кількість продовжує зростати, оскільки Чехія зацікавлена в трудових мігрантах зУкраїни. До речі, Чехія, на відміну від інших країн-сусідів. не робила й будь-яких заяв з приводу українського мовного закону.

Співрозмовниця СловОпису – Галина Андрейцева, очільниця Фундації «Українська Європейська перспектива». Вона створила нещодавно UAportal.cz – незалежний популярний ресурс, що висвітлює заходи української громади та яскраві події в Чехії.

Пані Галино, розкажіть свою історію.

18 років тому я приїхала в Чехію. Доньці було 6 років. Все почалося з того, що я кинула монету. Бо в мене не було як такого плану сюди переїжджати, просто друзі запросили сюди на певний час, а інші друзі казали, коли ми зібралися разом: ні, нікуди не їдь, нащо тобі та Чехія? А я: а давайте спробуємо долю, що вона мені скаже, як скаже, так і зробимо! І я кинула монету, і мені випало, що треба їхати. Я кажу: ну, все, треба їхати.

А звідки ви родом?

Є таке містечко між Львовом та Франківськом, називається Долина. Але я дівчина України, певний час жила в Франківську, Львові, якийсь час – в Долині. І їхала в Чехію уже з Долини. Працювала там психологом. Була й зарплата хороша у відомому інноваційному ліцеї, хороша директорка, тоді ще було незвично, щоб були психологи в ліцеях і на виробництвах. І я була першою, й було дуже добре працювати. Приїхала до друзів в чеський Крумлов, там прожила півроку. Потім – у Прагу, влаштувалась на хорошу роботу. У цій компанії я працювала 10 років заступником директора, укладала угоди з відомими театрами, консерваторіями в Чехії, Словаччині, Польщі. Дуже цікава робота, ходила на спектаклі, дивилась, як працює наш товар на сцені. Але потім настав момент, коли ти розумієш, що вже все, ти досягнула певного рівня, і далі вже нема куди. Плюс були різні зміни в особистому житті. Доньку я відразу привезла сюди, вона тут пішла в перший клас. Розлучення. Завжди, коли в людей різні такі сімейні зміни, хочеться змінити все й повністю. І тоді я змінила зачіску, постриглася коротко, змінила роботу. Мені запропонували перейти в міжнародну організацію «Українська Європейська Перспектива». Робота здавалась мені цікавою, і хоч зарплата нижча, ніж на попередній роботі, але для мене це був виклик і щось нове. І я погодилась. І пішла працювати туди. Не шкодую. Зараз, коли дивлюсь назад, відчуваю, що, мабуть, так і мало бути.

Час від часу потрібно щось змінювати…

Не в тому справа. Зараз я бачу, що приношу тут більше користі Україні, ніж якби я лишилась на попередній роботі. Але важко сказати, як би насправді життя могло повернутися, з якими б людьми я спілкувалася і як би все було. Але сам факт, що ти можеш бути корисною, бачити, як відбуваються тут зміни, які зміни проходила ця країна і доносити це до України, розмовляти з нашими українцями, допомогата їм адаптуватись, якщо вони сюди їдуть, – це дуже добре. У мене є свій досвід, є свої граблі, на які я наступала, але я жодного разу не зверталась до «клієнта» (так називають у Чехії посередників, які допомагають українцям працевлаштовуватись нелегально – ред.). Жодного, за весь час мого перебування тут. Мову я швидко вивчила, бо коло спілкування в основному були чехи. Бо коли ти в такому колі спілкування – ти швидше вивчиш мову.

Плюс вони схожі.

Я б не сказала. Є схожі слова, але коли ти приїжджаєш і чуєш, коли чехи говорять швидко – ти абсолютно не розумієш, про що вони говорять. Ти тільки слухаєш, кліпаєш очима і посміхаєшся. Здогадуєшся, про що йде мова. Але насправді мова трошки різна, як на мій погляд. Коли, наприклад, в мене питають українці, як швидко ти вивчила мову і чи реально її вивчити швидко, я їм відповідаю: я не ходила на курси, бо навіть часу не було ходити на курси, слухала радіо, дивилася фільми, читала книжки, які я знаю, про що йде мова, але читала їх чеською мовою. І спілкування. Спілкування, спілкування, не боятися, хай ти щось погано скажеш, але все одно ти розмовляєш, і чехи це оцінять, що ти з ними намагаєшся розмовляти рідною для них мовою, навіть якщо не дуже добре, але – розмовляєш. Вони так інколи акуратненько підправлять, але ставляться із розумінням до того, що ти вчишся.

А далі Ви вже очолили цю Фундацію?

Так, пізніше, з часом, я вже стала керівником цієї організації. Назва в неї підходяща, тому що насправді українська європейська перспектива має ще попереду великий потенціал. І багато невідкритого. І в різних галузях ще можна працювати. У нас було багато відомих політиків в екзилі за часів Януковича, збиралися довкола нас, допомагали багато в чому. Потім змінилася влада, був Майдан, так як у нас було багато зв’язків із чеськими політиками, європейськими, мали можливість впливу. Робили багато акцій, різні спільні звернення, збір допомоги для українців на Майдані. Було багато культурних акцій, привозили письменників, робили культурні заходи.

Чи відчувається зацікавленість громади у взаємодії?

У Празі українців 50 з чимось тисяч. Загалом у Чехії – 115 – 120 тисяч. Це за офіційними даними. Є ще українці, які приїжджають на 3 місяці на роботу за польськими візами, потім їдуть і знову приїжджають – їх у цьому списку неймовірна кількість.

Відчувається серед українців попит на культурну продукцію? Зустрічі з письменниками і тому подібне?

Серед тих, хто приїжджає за польською візою – ні. Ті, які тут живуть – так. Зрозумійте правильно: теперішня міграція зовсім інша, ніж була раніше. Тому що тоді люди, які сюди приїжджали, політично переслідувались в Україні. І, відповідно, вони писали тут книжки, відкривали тут університети, гуртувалися. І робили багато корисного для України саме звідси. Ті українці, які живуть тут і зараз, на жаль, мало цікавляться тим, що відбувається. Якщо сказати, 10 – 15 % цікавляться – то десь така кількість і є. Дуже шкода. Але я їх розумію. Це в основному заробітчани, це інша міграція. Приїжджають на тимчасово, дехто – на довше, ті, що залишаються надовго – насправді тяжко працюють щодня, мають один день вихідний, і коли його мають – то йдуть до церкви, на службу.

Так, ніщо не стоїть на місці.

Тут є певна кількість українців уже іншої хвилі, які приїхали сюди після Майдану. Є студенти, науковці, які працюють. Українська громада робить акції, але їм вони не цікаві. Вони автоматично закривають себе від української громади. Ми маємо до них достукатись. Саме тому й був створений інформаційний портал «Українці в Чехії».

Яке його завдання?

Мета – якщо не об’єднати українців, то хоча б згуртувати. Зробити їх соціально активнішими, медійно грамотними. Ми потрібні Україні. І в нас є цей досвід, потрібний Україні. Ми можемо допомагати новим людям, які сюди приїжджають. Так чи інакше, але всі ми – українці. Нам усім треба триматися разом, а не кожному окремо. Ми залишимось українцями до кінця наших днів. Ми повинні розуміти, що це наша земля,і якщо ти відрікаєшся від неї – то ти перекотиполе. Тебе й тут не визнають, бо ти для них не будеш чехом, навіть якщо ідеально розмовлятимеш чеською. Тож до кого себе тоді віднести?До безхатченка.

Це шкодить ідентичності, правда? Людина страждає, коли не може себе ідентифікувати?

Вона страждає потім. Проблема наших українців у тому, що вони намагаються швиденько асимілюватись. Вони привчають дітей до чеської, вдома розмовляють чеською, при цьому самі недобре знають чеську. Діти й так без них швиденько адаптуються, ходять в школу, спілкуються. Батьки закривають очі на те, що діти не розмовляють з ними українською вдома, забувають. Більшість наших дітей українців спілкуються чеською мовою. Коли вони приїжджають додому до бабусі – вони не розуміють, що вона від них хоче. Вони не знають української.

Але я вже перескочила. Давайте повернемось до порталу. У нас із моїм партнером виникла така ідея – зробити інформаційний портал. Зрозуміли, що грошей на нього ніде не знайдемо, хіба що власні, тож ми їх сюди й вклали. 1,5 роки ми це готували. Але в нас усе вийшло. Це – незалежний ресурс як для тих, хто тут живе, так і тих, хто приїжджає.

Просвітницький?

Не сказала б, що просвітницький, бо таких сайтів теж багато. Ми намагаємось писати про цікаві місця для відвідувань, про транспорт, квитки, кінотеатри, ресторани, кафе. Попереджаємо про шахрайство. Створили спільноти за інтересами і в них люди можуть спілкуватися про різне: свої подорожі, вартість квитків, знижки тощо. Це – спільнота «Мандри». Далі є спільнота «Обережно, шахраї!». Там люди діляться історіями, які з ними трапилися. Далі – кіно, книжки, акції, події, які робить українська громада, або ті, які відбуваються в Чехії, але видаються нам цікаві. Для людей, які приїжджають і не знають мови – це рятівне коло. Щоб не шукали інформацію на російськомовних сайтах.

Коли відкрилися?

7 лютого цього року. Дуже добре, що нас читають і в Україні, і ставлять питання: куди піти на курси? Що ви думаєте про цю компанію? Наскільки їй можна довіряти? Ми вже стали порадником. Забирає багато часу, але нічого, треба певний час, щоб люди звикли до цього сайту, щоб отримували інформацію і щоб туди заходили. Підтягуємо зараз партнерів для реклами, адже певні статті мають кількатисячні перегляди. І це вже буде заробітком для наших авторів, ми нарешті зможемо їм щось платити, бо раніше все це робили на волонтерських засадах. Ми єдині на сторінках Посольства України і воно погодилось надавати у нас свої онлайн-консультації. Це чудово насправді. Люди не витрачають час для того, щоб додзвонитись, щоб їхати до Посольства, а комунікують, отримуючи консультації, за допомогою нашого порталу. Написав запит на сайт, і за деякий час отримав відповідь. І все.

Чи вивчають українську серед української громади?

Тут немає повноцінної української школи, але є суботня, куди ходять дітки. Нещодавно відкрився культурно-освітній центр «Крок». Бо не кожна дитина хоче вчитися в суботу, а «Крок» гнучкіший у цьому плані, надає ще й знання мови, літератури, історії в такій грайливій формі. Викладатимуть ще й інформатику. Є ще образотворче мистецтво, для батьків роблять пілатес, танці. Але дітей приходить мало, при цьому вчителів багато. Держава, наше Посольство активно підтримує те все.

До речі, у нас на порталі є спільнота, де можна розмовляти чеською. І таким чином ми відкриті й для наших чеських друзів. Хоча сайт україномовний і надалі таким буде. Важливо відчувати, що ти українець, непотрібно цього забувати.

Спостерігала недавно тут у транспорті, як російськомовна мама спілкувалась із сином. Вона до нього російською, а він – чеською. І так весь час.

Це звично. Тут так розповсюджено. Донька моя теж маленькою сюди приїхала і тут пішла в перший клас. Вона могла б теж спілкуватися лише чеською, але прекрасно знає українську. І читає, й пише. Насправді мова дуже важлива. Це наш код, наша ідентичність, те, що нас відрізняє від інших. Це треба пам’ятати.

Чи були в Чехії якісь заяви з приводу українського мовного закону, може, Ви бачили?

Ні, ні. Вони навпаки кажуть: правильно ви робите. Вони це проходили, вони знають, що це таке. Вони свого часу також були у подібному становищі, мусили свою мову повернути назад. І вони знають, як це робилось довго і радикально. По-іншому не можна.

Тобто вони з розумінням поставились?

Так. У них цікавий мовний досвід. Наприклад, якщо ти хочеш вчитись в державному університеті, то ти там будеш вчитись чеською мовою. Якщо хочеш англійською, чи, можливо, російською, – це вже платно. І це коштує немало, таке навчання.

Загалом чехи толерують українців, можна так сказати? Чи є якісь певні стереотипи, але вони змінюються чи не змінюються? Як виглядає ситуація, ви всередині тут.

До Майдану українців загалом сприймали як людей, що приїжджають сюди працювати. На будівництво і тому подібне. Опісля стали нами більше цікавитись. Де на карті Україна і що це не Росія. Бо раніше, коли казав, що з України, вони питали: русько? Я кажу: ні, Україна. Ми, наприклад, постійно на порталі наголошуємо нашій громаді: ви – обличчя нашої країни тут. Не забувайте це. Думають, приїхав сюди, ніхто його не бачить, можна виробляти що завгодно. Навпаки, через тебе чехи сприйматимуть усіх інших українців.

Чи змінився склад наших мігрантів? Бо є дозволи на працю лікарям, іншим кваліфікованим працівникам.

Він змінюється. Сюди почали їздити висококваліфіковані робітники, лікарі, медсестри. Великий попит на програмістів. Але все-таки програмісти, мабуть, заробляють краще в Україні, ніж тут.

Які найтиповіші портрети українських мігрантів могли б змалювати?

Робітники. Їдуть, щоб заробити гроші. Живуть в однокімнатній квартирі по 6 чоловік. Пішли – прийшли, лягли спати. У них менші витрати. Тому що вони економлять на їжі, на проживанні. Не платять за проїзні, якщо платять медичну страховку – то чудово. Їздять зайцями. Зате вони можуть приїхати додому й побудувати свій дім.

Українці, які тут живуть постійно, орендують житло чи купують його, а тут дороге житло. Хоча вигідна іпотека: 1,89 – 2 відсотки, дуже вигідно.Так живуть українці, які тут живуть довше. Перевозять сюди сім’ю свою, дітей.

Роботу яких інших іноземних громад у Чехії Ви вважали б для себе за приклад?

Усім громадам, які тут є, трошки краще, ніж нам. Тому що українська громада досі не має свого центру. Українського дому. Осередку, де була би бібліотека, організовувались якісь цікаві зустрічі. Немає. Немає свого магазину українського. Ресторану. Дивишся: грузини – маленька країна, їх не так багато – але ж вони такі згуртовані! Грузинське бістро там, грузинський ресторан там. Нашим якось того бракує.

А чому, як ви думаєте? Просто інертні? Чи розгубленість якась?

Я не знаю. Що стосується українського центру, то підтримка в тому має бути з боку держави. Неодноразово були звернення від керівників організацій, які тут є, що це насправді потрібно. Чому іспанці мають свій центр у центрі міста, там у них бібліотека, маленька кав’ярня, відбуваються акції. У нас такого нема. Може, тому ми й не дуже цікавимось, що відбувається, бо кожен сам по собі. Кожен у своєму хуторі щось робить, але це не особливо помітно іншим. Є такі українці, які справді багато роблять роботи, але про це мало хто знає. Ми пропонуємо їм розповісти про себе на сайті, але вони спочатку наче й погоджуються, а потім не хочуть.

Вам багато тут ще роботи з Вашою активністю.

Так, роботи багато. Намагаємось допомагати українцям, щоб не потрапляли на гачок «клієнтам», були самостійними, адже совок ще сидить в головах. Звикли, що їм кажуть: ти маєш відпустку тоді-то, поїдеш туди-то. Це легко й просто – виконувати завдання, але ніякої свободи в цьому немає. А коли ти самостійний, тобі не підходить зарплатня, кажеш, ОК, я знаю мову, ще одну мову, я спеціаліст в тому й тому, і я собі зараз знайду щось інше. Я піду на співбесіду, напишу резюме чеською мовою. Але це кроки, які ти маєш зробити сам. Що з того, що ти чудовий вчитель з 20-річним стажем, якщо ти нічого з цим не робиш? Це потрібно робити, ці кроки необхідно робити. Треба навчати, що тобі та медична страховка просто необхідна, бо може статися, що можеш впасти, покалічитись і нікому не будеш потрібний. Повно історій розповідають, що роблять «клієнти» з тими українцями, з якими щось стається. У нас так і сидить в голові: поки грім не вдарить – доти нічого й не зроблять. А коли вже вдарить – то пізно. Треба до того часу. Тож ми їм це все розповідаємо. Ми хочемо також, щоб вони підтримували якісь гуманітарні проекти, адже наша підтримка потрібна Україні. Бо дехто любить говорити – а що мені Україна зробила? Насправді ніхто нікому нічого не винен. Кожен має добре робити роботу на своєму місці, і таким чином у нас щось зміниться. З часом. Тому що потреби людей будуть інші.

Що саме з чеського досвіду ви б порадили взяти Україні для змін? На суспільному, економічному рівні? От якби Вас покликали і сказали: «Галино, порадь!»

Починала б зі звичайних, побутових питань. Тому що тут чехи платять податки і знають, що вони забезпечені повністю медичним страхуванням. Знають, що в них суди не куплені. І якщо вони праві, вони доб’ються цієї правоти. Вони знають, що їхні діти будуть навчатись у якісній системі освіти. Їм приємно їздити в хорошому транспорті, який часто ходить. Я думаю, якби українці почали б саме з цього, то потроху воно б змінювалось. Можливо, ставлення до всіх цих змін. Ти отримуєш щось, і держава, і ти маєш щось дати. Немає такого, що ти отримуєш і не даєш нічого. Це важливі такі фактори співпраці між державою і громадянами. Щодо мови. Чудовий досвід. Запозичувати і його потрібно.

Що Ви б порадили українцям, які доєднались до вашої громади і доєднуватимуться надалі, будемо дивитись правді в обличчя. Ну окрім того, щоб вони заходили на Ваш портал. Які поради?

Перш за все, цікавитись, що тут відбувається, знаходити своїх, знаходити собі чеських друзів, не ховатися. Спілкуватися з ними, намагатися якомога швидше сприйняти їхній світ. Й Чехію такою, якою вона є, це країна, у якої свої правила. Ти приїжджаєш зі своїми правилами, а вони тут не діють. Ти можеш про свої правила вдома говорити. Тут ця країна і тут є такі правила. Респект, повага до цього. І тоді все буде добре. Не боятися. Не боятися рости, не боятись розвиватися. Навчатися. Вчити якомога швидше мову. Вона потрібна. Без мови не вмієш сам заповнити якийсь бланк, не знаєш, які зміни в законодавстві, не прочитаєш, не напишеш резюме чеською мовою, щоб отримати хорошу роботу. І не забувати, що все одно ви українці, ви ними лишаєтесь. Ви представляєте Україну. Через вас сприйматимуть Україну. Розмовляти з чехами, розповідати, хто ми такі, яка наша історія, що в нас зараз відбувається. Тому що про це в новинах говорять зараз мало, бо повно інших різних проблем у світі.

Інтерв’ю записала Тамара Куцай