ЯК МОЛОДІСТЬ БАЧИТЬ СВОЮ СТАРІСТЬ

Старість змінює своє обличчя. Люди літнього віку часто насолоджуються життям, подорожують, відкривають для себе нові виміри й не лізуть із повчаннями до молодих. Канув у лету образ дідусів та бабусь, які скрушно стогнуть на лавці та чекають на жалість. А якою бачить себе в старості нинішня молодь?

Ми запитали про це 20-річних студентів Інституту журналістики Університету Грінченка.

«Вік – це лише цифра. Саме це буде моїм гаслом. Мені 65 всього, і я десь в Італії п’ю вино з моїми 6 подружками. Ми подивились на Колізей уже 100 разів, і тепер насолоджуємося морозивом на головній вулиці. Упс! Ледве не злетів капелюшок. Далі нас чекає соковита Іспанія, потім грайлива Франція. Це традиція. Їздити світом кожен рік великою компанією.

Я живу для себе. Насолоджуюся життям, яке у нас лише одне єдине. Через місяць до України. Я скучила за мовою, за людьми, за світом, який будувався коли я була молода. Над нами мирне небо. Небо переможців. Ми п’ємо кримське вино на Золотих. І дякуємо тим, хто не здавався, кого вже немає поряд».

(Ніка Базюк)

«Мені лише 19, і я думаю, що мені зарано ще думати про пенсійний вік чи візуалізувати себе в такій іпостасі. Однак я щиро захоплююсь жінками у віці, які дбають про себе, завжди рівно тримають спинку і виглядають максимально доглянуто.

Коли повз мене десь на вулиці проходить така пані, мені так і хочеться запитати секрет її краси й жіночої енергії. Тож якщо думати глобально, то я уявляю себе саме такою. Виваженою, гарною, успішною леді, яка не може без спорту й постійно подорожує.

Ранок такої мене в майбутньому буде починатися зі смачної запашної кави, бо я впевнена, що без неї я  не зможу, і буде продовжуватися зарядкою та процедурами з догляду, адже я не повинна відставати від своїх доці та невістки, нехай нас і надалі вважають сестрами J

Згодом я б вирушала до офісу на зустрічі, бо така дама як я, в майбутньому не зможе сидіти осторонь від справ та роботи. Ну а вечір обов’язково закінчуватиметься келихом сухого червоного вина в компанії моїх коліжанок, з якими ми й тоді обов’язково будемо обговорювати чоловіків))»

(Діана Лазарчук)

«Чи є життя після 27? Як буде минати моє життя? Адже я зовсім не хочу сидіти на лавці у парку й годувати голубів. Тож, на мою думку, моя старість буде минати ось так…

Подорожі. ТАК, головне подорожувати, можливо, в молодості, через брак часу, я не зможу подивитися світ, тому для цього старість.

Рок-гурт старих дідуганів, котрі грають панк для молоді, ось це рок-життя. Вечірні тусовки, де я зможу розмовляти з молодими людьми та дізнаватись щось нове».

(Олександр Гапон)

«Це ніколи не настане, це ніколи не трапиться … Щоразу я повторювала собі одне й те ж, але це життя і від нього не сховаєшся. Настав той момент, якого я боялася – старість … Старість = самотність. Як важко бути самотнім в старості? Як важко доживати віку на самоті? Як не вистачає не тільки коштів, але й простого душевного тепла й участі? Але, як виявляється, вона не така страшна, як здавалося.

Старість прекрасна, як витримане вино або запашний бальзам, який п’ють, смакуючи, маленькими ковточками. Але як же прикро, коли чиясь старість обрушується на тебе неохайним вантажем нереалізованих бажань, які неодмінно повинні реалізувати близькі, які, звісно ж, не знають, як жити, і роблять масу помилок! Як же тут не сповнитися відчуттям власної значущості, не почати повчати молодих сліпих цуценят, як їм слід зробити в житті! При цьому, звісно ж, мається на увазі, що молоді зобов’язані слухати, благоговійно відкривши рот. Але роти чомусь не відкриваються, і люди похилого віку обурюються – хто мовчки, хто не дуже.

«Тому, хто йде дорогою життя, Бог дарує здатність забуття», – чудова істина. Молоде покоління давно привчилося обходитися без нас. Це жорстко, але це правда, а не пафос. І все-таки іноді стискається з гіркотою серце, що більше ніхто старечою рукою не виллє тобі вслід традиційний кухоль води, щоб дорога твоя була легка, і не накриє худенькою зморшкуватою долонею твою, знесилену від втоми, руку, ніби кажучи: «Втомилася, онучка ? Ну нічого, Бог працю любить. Відпочинь!». Але все це доходить дуже пізно…»

(Аліна Коцофан)

«Гадаю, я буду найкращою бабусею для своїх онуків. Полагодити мотоцикл – запросто, змагатися в стрибках із кенгуру – чом би й ні, а ще поїхати в гості до королеви, служити генералом, подорожувати навколо світу, перевиховати грабіжника і навіть купити замість огірків крокодила. Я не буду впадати у відчай,  буду легко знаходить незвичні рішення небуденних проблем і розповідати про всі ці пригоди своїм онукам. Історії  мої сповнені гумору, курйозів і нісенітниць, а фінали завжди несподівані. Друзі , родичі, онуки будуть вражені, скільки нового можна дізнатись про бабусь, якщо їх уважно слухати.

Бабуся Влада буде змушувати  уважніше придивлятися  до інших літніх пані і ставитися до них із повагою та обережністю, адже ніколи не знаєш, якими надуміннями володіє та чи інша супербабуся».

(Владислава Овчаренко)