Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

ГРИГОРІЙ ЧУПРИНКА: ЛЕГЕНДАРНИЙ УКРАЇНЕЦЬ, ПАМ’ЯТЬ ПРО ЯКОГО ЛИШЕ ЗАРАЗ ПОВЕРТАЄТЬСЯ

Він був настільки популярною людиною серед українців та українського руху, що навіть генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич взяв собі за підпільний псевдонім його прізвище («Тарас Чупринка»).

Його характер – це як уособлення вільнолюбивого й самодостатнього збірного характеру українця.

Народився Григо́рій Авраа́мович Чупри́нка, або ж Грицько́ Чупр́инка 27 листопада 1879 року в селі Гоголів Остерського повіту Чернігівської губернії у сім’ї козаків і був нащадком старовинного українського козацького роду. Навчався в Гоголівській народній школі, в Київській та Лубенській гімназіях.

За участь у революції 1905 року його було ув’язнено.

З 1910 року живе у Києві. Співпрацює з «Українською Хатою» – публіцистичним місячником української молодої інтелігенції.

За перевороту 1917 року був козаком у полку Хмельницького.

У 1919 році керував повстанням проти більшовиків на Чернігівщині.

23 червня 1921 року заарештований київським губернським ЧК, а 28 серпня 1921 року засуджений до найвищої міри покарання — розстрілу. Розстріляний разом з Іваном Андрухом як члени київського Всеукраїнського центрального повстанського комітету.

Загалом рід Чупринок залишив помітний слід в українській історії. Окрім Григорія Чупринки, став відомим ще й його троюрідний брат – Василь Олександрович Осьмак, відомий вчений і архітектор, за проектами якого збудовані стадіон Динамо, набережна Дніпра і інші архітектурні рішення в Києві. Він – дворянин і далекий родич старих родів козацької старшини з Київщини, зокрема, Скоропадських та Галаганів. Серед далеких родичів і земляків — київський козак, художник і філософ Федір Тетянич, відомий український художник та філософ.

Про глибинність і багатогранність цієї особистості свідчить і його поезія. От переконайтеся самі.

 

І ГРІХОВНА, І СВЯТА

Вся  в  колючках,  вся  в  гірляндах,

І  в  тернах,  і  в  пишних  квітах,

Вся  в  коштовних  діамантах

І  в  блискучих  огнецвітах

В  млі  горить  моя  мета  —

І  гріховна,  і  свята.

 

Вся  одверта,  вся  закрита,

Особиста  і  загальна,

Темним  фльором  оповита  —

І  весела,  і  печальна

В  млі  горить  моя  мета  —

І  гріховна,  і  свята.

 

Нерозгадна,  невловима,

Як  огонь  заблудлий  в  полі,

Як  обличчя  херувима

В  світлосяйнім  ореолі,

В  млі  горить  моя  мета  —

І  гріховна,  і  свята.

 

Як  далеко  світло  ясне

Манить,  вабить,  притягає!—

Ближче,  ближче…  Світло  гасне,

Віра  в  серці  потухає.

В  млі  горить  моя  мета  —

І  гріховна,  і  свята.

 

Вся  в  колючках,  вся  в  гірляндах,

І  в  тернах,  і  в  пишних  квітах,

Вся  в  коштовних  діамантах

І  в  блискучих  огнецвітах

В  млі  горить  моя  мета  —

І  гріховна,  і  свята.

1909

 

АПОФЕОЗ

Умирай,  як  смертельно  підстрелений  звір,

Що  й  стрільця  розриває  на  шмаття

І  побідно  несе  на  широкий  простір,

За  небесну  блакить  в  нерозгаданий  мир

Всю  велику  жагу  і  завзяття.

 

Сонце  блиском  мигне  на  криваві  струмки;

Подорожній  над  трупами  стоя,

Всі  одважні  чуття,  всі  трагічні  думки

В  невмирущий  мотив  перебійно-дзвінкий

Переллє  на  могилі  героя.

 

То  і  смерть,  як  не  смерть,  а  одвічне  життя,

Їй  не  буде  повік  між  живих  забуття,

Злу  й  сваволі  велика  одвада,

Бо  вона  наш  закон,  благородне  чуття

І  в  великому  горі  одрада.

 

Вічний  Космос  і  Бог  бачить  силу  твою

І  вітає  велике  творіння!

Так  сміліш  прояви  в  благороднім  бою

Всю  любов  до  життя,  всю  одвагу  свою,

Все  святе  передсмертне  горіння.

ГЛЯНЬ ЇЙ В ОЧІ!..

Глянь  їй  в  очі!  —  Пишні  вії,

Мов  озера,  обгорнули,

Де  блищать  живі  надії,

Де  страждання  потонули.

 

Глянь  їй  в  очі!  —  Наче  в  морі,

В  широтах  багатоводних,

Огоньки  —  небесні  зорі

Загорілися  в  безоднях.

 

Глянь  їй  в  очі!  —  Таємнича

Згага  щастя,  згага  волі

В  їх  розлита,  і  обличчя

Сяє  в  дивнім  ореолі.

 

То  красою  в  дивні  очі

Провелися  паралелі

І  холодної  півночі,

І  південної  пустелі.

1909

 

ОСІННІЙ ДОЩ

Усміх  пославши  в  останнім  промінні,

Згинуло  радісне  літо;

Дощик  уїдливий,  дощик  осінній

Сіється,  наче  крізь  сито.

 

Сонце  не  вийде,  не  виглянуть  зорі,

Мов  поховались  в  будівлі;

Сіється,  сиплеться  дощик  надворі,

Падає,  капає  з  крівлі.

 

Сиплеться  дощик,  як  з  прірви  безодні;

Стелються  сиві  тумани,

Сумно  схилились  дерева  холодні,

Мокнуть  діброви  й  поляни.

 

Вгору  туман  піднімається  срібний,

Хмарками-смужками  в’ється;

Дощик  осінній,  уїдливий,  дрібний

Падає,  сиплеться,  ллється.

ВІТЕР

Вітер  шалий,  ніби  п’яний,

Розігнав,  розбив  тумани,

Збив,  підняв  до  небосхилу

Хмари  пилу.

Проти  шалу,  проти  сили

Буйно  сосни  зашуміли,

Сколихнулися  дуби;

Вітер  злий,  несамовитий,

Розлютований,  сердитий

Свище,  грає,

Заклинає:

—  Не  виходь  на  бій,  слабий!..—

Знаю,  бачу

Буйну  вдачу,

Що  бажає  грому,  блиску!

—  Ти  ж  не  даром,  вітре  дивний,

Прилітав  на  степ  мій  рівний

І  гойдав  мою  колиску!..