Гетьман Павло Полуботок – найзагадковіший український діяч

Козаччина — одна з героїчних і славетних сторінок багатовікової української історії. Козаки стали провідною силою, що сприяла формуванню сучасного українського народу. Про славнозвісні бої й походи, про їхні сміливість, відвагу й винахідливість ходять тисячі легенд.

Павло Полуботок – один із найзагадковіших постатей козацьких часів. Розмови про його скарб досі хвилюють не лише пересічних українців, а й відомих дослідників.

Гетьман народився близько 1660 року на родинному хуторі Полуботівка в заможній козацькій родині. Отримав якісну домашню освіту, а згодом вищу – у Києво-Могилянській академії. Мав великий авторитет у своїх колах, виділявся гострим розумом, гоноровим і незалежним характером,  знав чимало іноземних мов. Одруження на небозі тодішнього гетьмана Єфимії Самойловичевій сприяло його стрімкій кар’єрі.

Після приходу до влади Мазепи потрапляє до числа противників його правління, однак уже в 1703 році отримує від нього землеволодіння, а через декілька років стає Чернігівським полковником.

Згодом на одній з рад сподівався отримати гетьманську булаву. Більшість присутніх там козаків хотіли бачити гетьманом лише Павла Полуботка. Проте, попри всі бажання, вирішальне слово залишалося за Петром І. Цар не довіряв Полуботку, і тому затвердив гетьманом Івана Скоропадського. Натомість Полуботок отримав декілька сіл, а пізніше став одним із найзаможніших магнатів Гетьманщини та Слобідської Україні. Його володіння славились “розкішними хоромами” і нагадували гетьманські маєтки.

Після смерті Івана Скоропадського наказним гетьманом українська старшина обрала чернігівського полковника Павла Полуботка. Але російський цар Петро І не визнає даного рішення. Не зважаючи на такі обставини, гетьман прагне перебрати на себе низку важливих справ.

Така політика розгнівала царя, і невдовзі він ув’язнює його в Петропавловській фортеці. Страшні катування та допити не змусили гетьмана покаятись цареві, лише наостанок він сказав, що той помре у тяжких муках і постане перед судом Божим за катування України відразу ж після смерті гетьмана.
Та невдовзі слова Павла стали реаліями: Петро І помер через кілька місяців у страшних муках. Історики кажуть, що цар уже на смертному одрі згадував із жалем та острахом про Полуботкове прокляття.

Альона Задорожна