ФІЛЬМ, ЯКИЙ ВРАЖАЄ. ПІСЛЯ ПЕРЕГЛЯДУ «2020. БЕЗЛЮДНА КРАЇНА»
Пощастило побувати на презентації української стрічки “2020. Безлюдна країна” режисера Корнія Грицюка, яка відбулася днями. Чому пощастило? Концепція фільму дійсно вражає. Скоріш за все, це через актуальність демографічної проблеми України. Але чого насправді вартий цей фільм, що хочуть сказати його автори?
Жанр фільму – мок’юментарі, тобто пародія на документальний фільм, суть якого – у використанні засобів неігрового кіно, які допомагають показати у гротескному світлі певне суспільне явище. Фабула така: Україну через відкриті кордони покидають майже всі мешканці, а канадський документаліст українського походження Метью Смаглюк їде в Україну, щоб дізнатися про країну і все те, що там відбувається.
А відбувається таке: у країні залишилось 8 людей. Серед них – дівчина, яка мріяла представити Україну на конкурсі Міс світу; інженер, який планує населити спорожнілу країну роботами; донбаський сепаратист, для якого війна досі не закінчилася; двоє фрілансерів, яким все одно, де жити та інші персонажі. Вісім людей – вісім різних і дивовижних історій.
Фільм знято без участі Держкіно й при мінімальних затратах. Одну з головних ролей талановито виконує відомий журналіст Андрій Куликов.
Загалом у фільмі грають непрофесійні актори, адже жанр мок’юментарі це дозволяє і робить події в кадрі максимально достовірними.
Тож фільм піднімає важливу проблему, і критика з приводу технічної якості кадрів та монтажу відходить на другий план, але не зникає. З іншого боку, як це не парадоксально, але вони теж роблять фільм достовірним, а не “кіношним”.
Фільм взагалі не містить в собі динаміки і шаленого розвитку подій, до яких ми всі звикли. І такою ж може бути й наша країна в найближчому майбутньому. Можна певною мірою порівняти з Чорнобилем, таким же спустошеним та недоглянутим.
З іншого боку, мабуть, команда творців хотіла створити атмосферу порожнечі в кадрах і сценах, і їм це вдалося.
Але все компенсував сюжет. Сценарій, репліки та акторська гра негативних емоцій не викликають, навпаки! Творцям вдалось іронічно пожартувати навіть над такою дуже серйозною проблемою, як демографічна криза в нашій державі.
Ті люди, які лишилися в Україні, живуть із надією, що їхні земляки обов’язково повернуться розбудовувати найбільшу країну в Європі. Проте, якщо цього не станеться, зауважте, що на ці землі око поклали інші…
Cитуація, зображена у фільмі – гротескно-сатирична, але ж у цьому житті все може бути… Так, українці вміють сміятись над проблемами, про що засвідчила реакція залу!
Але що далі? Питання, яке ставить фільм – риторичне… Його однозначно варто переглянути!
Денис Вітковський
Тетяна Пивовар
