Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

ДМИТРО КРАПИВЕНКО: «ВІЙНА ЗА ДУМКИ ЛЮДЕЙ ТРИВАТИМЕ»

Старий добрий світ медіа… Світ, який вважають інструментом відображення дійсності і який часто перетворюється на інструмент впливу. Сьогодні він переживає нові часи, які супроводжуються як позитивними, так і негативними факторами. Серед останніх – негативне ставлення до медіа та брак довіри. Причина такого явища – «відпрацьовування» вказівок власників ЗМІ та надмірна кількість замовних матеріалів.

Класичні медіа відійшли на другий план, поступившись інтернет-технологіям та соцмережам. Інформацію тепер можна миттєво знайти, зробивши пару кліків в інтернеті, а журналістом може бути кожен, хто розмістить повідомлення в своєму профілі.

Відбулися зміни і в сфері сприйняття інформації. Одна з причин: людський мозок втомлюється від великих масивів інформації, тому в тренді зараз короткі повідомлення, та й то зазвичай розважального характеру. Загалом емоційна й розважальна складові виходять на перший план.

Тож чи дійсно серйозний підхід до подачі інформації в медіа доживає останні роки? Ми слухали виступи та поспілкувалися з одним із відомих фахівців українського медіа-ринку, головним редактором журналу «Український Тиждень» Дмитром Крапивенком. І ось яка вийшла картинка української медіа-сфери.

  1. Читач та технології змінюються. Зараз майже всі класичні медіа мають сторінки в соцмережах та спілкуються з читачами через інтернет. Проте й класичні форми медіа досі залишаються на ринку. Таке розмежування відбулося через аудиторію. Люди старшого покоління не розуміють і бояться додавати щось в Інтернеті, вони не знають, що таке хештеги. А для молоді – нової підростаючої аудиторії – це і є життя. Технології будуть змінюватися і вдосконалюватися надалі. Журналісти зараз майже не пишуть від руки. Раніше вважалося, що символи журналіста – це ручка та записник. Зараз цього вже не потрібно, і диктофон також не потрібен як робочий інструмент. Все є в гаджетах.
  2. Технології, покликані полегшувати роботу медіа, провокують інформаційний шум. Фейки приходять з-поза журналістського середовища. Є окремі непрофесійні корумповані видання, які їх поширюють, в тому числі й через соцмережі, а також їх продукують боти. І тут у журналістів виникає серйозна конкуренція, адже люди схильні читати те, до чого тяжіють. Якщо людина ірраціональна за своєю природою і схильна більше довіряти чуткам, альтернативним версіям, її буде дуже важко переконати в тому, що робити щеплення – це корисно, прогресивно, і це питання життя і смерті. Вона знайде мільйон публікацій про те, що щеплення небезпечне, що це жахливо. І є насправді серйозна загроза скотитися в нове середньовіччя. З одного боку люди озброєні знаннями та технологіями, а з іншого – є інформаційний шум.
  3. Війна за думки людей буде тривати. Вона триває вже сьогодні, і тут роль медіа дуже важлива. Журналістика втратила свою властивість масового впливу. Вже давно немає фантастичних накладів, телебачення майже не спроможне конкурувати з YouTube і жоден телеканал не працює без присутності на цій платформі. Іноді кількість переглядів в мережі навіть більша, ніж кількість переглядів на телебаченні. Тому завдання медіа – адаптуватися до нового світу і вже в цьому «новому світі» намагатися створити якісно важливий та цікавий продукт.
  4. Зараз на українському медіа-ринку неможливо виживати тільки за рахунок реклами. Якщо власники готові дотувати видання, не виставляючи йому політичних вимог – це нормальний варіант. Другий шлях підтримки медіа – гранти, їх достатньо, і якщо зробити класний локальний проект, то можна виживати за рахунок цього. Щодо рекламного ринку – він у нас ще не зміцнів до такої міри, щоб видання могли годуватися з реклами.
  5. Зміцнити українські медіа здатні лише українці. У нас були різні періоди і в економіці країни, і в медіа, а всі спроби іноземців зайти на цей ринок були неуспішними. Я не маю на увазі росіян, тому що там не йшлося про ринкові моделі, а йшлося про засоби впливу. А спроби європейських інвесторів в серйозній суспільно-політичній журналістиці не мали успіху. Ринки дуже різні і читач у нас не такий, як на Заході. Західні медіа-менеджери можуть робити і продавати лише розважальний контент, бо вони не дуже знають, що у нас відбувається, їм легше буде керувати, якщо вони писатимуть про життя зірок. Про сферу діяльності медіа, яку вони розуміють.

Наприклад, з “National Geographic” була цікава ситуація. Його всі так любили і казали: як це круто, що у нас є “National Geographic”  українською. Але його не дуже купували. З «Тижнем» схожа ситуація, є люди, які розхвалюють журнал, а коли говориш детальніше, розумієш, що людина, може, й читає його не так регулярно. Просто у неї є певний штамп в голові, уявлення про «Тиждень». Якби всі, хто репостив у себе  в соцмережах фотографії “National Geographic”,  не пошкодували 50-100 гривень і купили журнал, можливо, була б інша історія. Знову-таки, приклад того, як на український ринок намагалося зайти хороше видання.

Олена Горбаченко,

випускниця Інституту журналістики Університету Грінченка