Дівич-вечір: традиції

Феномен популярності  відомої пісні «Плакала» у виконанні гурту KAZKA простий і водночас складний.  Вона стала дуже відомою, незважаючи навіть на те, що автор тексту вважав її слабенькою. Але, можливо, тут відповідь криється в народних традиціях.

Одна з головних традицій дівич–вечора – голосіння. «Не плачеш за столом – будеш плакати за стовпом», – так безапеляційно твердить народне прислів’я, натякаючи на древню традицію плакати перед весіллям саме на дівич-вечір.

Тож дівчина-наречена сідала на дівич-вечір серед подруг і починала голосити по спеціально завченому тексту і плану. Існували навіть народні голосіння, які виконувала молода дівиця напередодні свого весілля. А спонукати наречену до цього мали подруги та спеціальна плакальниця, яку на такі заходи кликали. Плакальниця зналася на страждальних піснях і головною метою її було своїм співом змусити наречену розплакатися і «завити». Оскільки хороші плакальниці були рідкістю, то вони користувалися особливою пошаною і попитом.

При цьому дівич-вечір міг тривати навіть кілька днів, а голосити наречена могла як у себе, так і в когось у гостях. Особливо проникливо-жалісливими піснями супроводжувалися обряди розплітання та заплітання кіс.

Наречена прощалась із молодістю та дівоцтвом, а прощання з кимось чи чимось завжди, як відомо, оповите сумом…

Тож бажаємо вам якщо й тужити, то лише тому, що так належить поводитись за народними традиціями.

Тетяна Пивовар