ДАНИЛО САМОЙЛОВИЧ: ПРОСВІТНИК, НАУКОВЕЦЬ, РЯТІВНИК

Його історія – важка й самовіддана історія успіху, на які здатні були українці в усі часи, але про які ми, на жаль, мало знаємо.

Мільйони врятованих життів – найблагородніша місія, яку можна собі лише уявити. І яку й досі ще не навчилось цінувати людство, шануючи що завгодно замість неповторного життя кожної людини.

274 роки тому – 22 грудня 1744 року – багата на історичні постаті чернігівська земля подарувала Україні й світові ще одного славетного українця – Данила Самойловича  (Данила Самійловича Сушковського). Він народився в селі Янівка (зараз Іванівка) поблизу Чернігова, а його дід та дідусь були священниками.

Він врятував людей від чуми – хвороби, яка безжально косила мільйони людей у світі, встеляючи мертвими тілами міста і села. І на це не було жодної ради, перепон чи кордонів.

Данило Самойлович першим у світі дослідив, як передається чума. Тобто відкинув панівні на той час переконання, що вона передається через повітря, а довів той факт, що зараження нею відбувається при безпосередньому контакті з хворими, або зараженими предметами. Це був кардинальний поворот у медицині, адже досі прихильники розповсюдження її повітряним способом що тільки не робили: і вирубували дерева в містах, аби краще циркулювало повітря; і вогнища розпалювали з гною, дров та соломи, аби знищити заразу; і навіть з пушок стріляли та били в дзвони, щоб спричинити коливання повітря. А тим часом все це призводило лише до тупцювання на місці, тоді як люди помирали, а хвороба розповсюджувалась та прогресувала.

Одне з найважливіших досягнень Данила Самойловича – він винайшов та практикував протичумне щеплення, що призвело до вкрай успішних і небачених досі результатів лікування цієї хвороби. Також він запровадив комплекс протиепідеміологічних заходів включно з ізоляцією хворих, необхідності спецодягу для медперсоналу, профілактики при транспортуванні хворих тощо.

Про нього із захватом писала світова преса, його називали «найвеличнішим благодійником людства»,  шанували колеги медики та науковці, на нього, як на останню надію, покладалися мільйони людей. Його книгу «Дослідження про чуму…» було видано в Парижі французькою, а в Лейпцигу німецькою, і вона була дуже популярною у світі. Його справедливо вважають найпрогресивнішим та найавторитетнішим діячем медицини кінця XVIII – початку XIX століття. Про нього говорили всі вчені Європи. І його обрали членом 12 іноземних академій та товариств, серед яких – Паризька хірургічна академія, Паризьке вільне королівське зібрання, Марсельська, Тулузька, Ліонська, Мангеймська та інші академії.

Натомість у Петербурзі уславленому медику влаштовують обструкцію і він залишається без роботи. І згадують про нього лише після чергового сплеску чуми, яку йому вдалося швидко зупинити. Загалом тут він лишається без роботи неодноразово, не зважаючи на свої заслуги, бо, як справжній українець, не приховував своїх антимонархістських поглядів.

Відкриття йому не падали з неба, а з’являлися внаслідок тривалої, небезпечної й виснажливої праці. В полі його зору постійно були ті, хто переніс цю страшенну недугу й лишився в живих. Аналізував, думав, класифікував. Був неймовірно здібним і працездатним. Так наприклад, під час війни з Туреччиною, перебуваючи на території Валахії (нинішньої Молдови) та допомагаючи тим, хто захворів на чуму, вивчив ще й місцеву мову на додачу до тих, що вже знав: латинь, французьку, польську, інші.

Прагнення знань – одна й найпомітніших рис славетного українця.

1776 року він  на власні кошти виїхав у Страсбурзький, а згодом – і в Лейденський університет для того, щоб досконало вивчити оперативне акушерство.  Берегти людські життя – це була його головна місія на цій землі. Акушерську практику вивчав також у Голландії і в 1778 році написав навіть посібник з повивання. Також у Лейденському університеті захистив докторську дисертацію, в якій досліджував в тому числі й кесарів розтин.

Багато чого йому – талановитому вченому та практику – доводилося робити вперше.

Вперше у світі запропонував робити протичумні щеплення.

Вперше в історії намагався за допомогою мікроскопа встановити збудника чуми.

Створив перше медичне наукове товариство в Україні, та й загалом у тодішній імперії (знаходилось у Херсоні).

Першим серед дослідників написав працю про сказ.

Визнаний у світі лікар та вчений, він попри те неодноразово потерпав від самодержав’я, лишаючись без роботи та засобів для проживання. В одному з листів ось що він писав імператриці: «Я перший заснував і облаштував Вітовський, нині Богоявленський госпіталь, де з 1788 по травень 1790 року були на моїх руках 16 тисяч військовослужбовців, знесилених тяжкими хворобами. З них вилікувались 13824, я слабкий, хворий, маю дружину й 2 малолітніх дітей. Прошу Вас мене працевлаштувати чи призначити пенсію».

Не працевлаштувала. І не призначила.

Тож Данило Самойлович, не зважаючи на свої величезні, без перебільшення, досягнення перед людством, жив досить скромно, оскільки більшу частину грошей, які мав, витрачав на дослідження та наукові праці. Навіть помер під час поїздки холодної зими Херсонщиною в 1804 році, коли оглядав госпіталі, аптеки та шпиталі.

Лише грандіозні постаті розуміють цінність і марноту. І – важливість робити справжні речі. Хтозна, може, завдячуючи цьому чоловікові, який зупинив страхітливу епідемію, ми з вами й живемо на цій землі. Тож – пам’ятаймо про це.

Тетяна Пивовар