Чому забороняли літеру «Ґ»

Історія виникнення, вживання та заборон літери «ґ», без перебільшень, заслуговує на детектив. Дослідження «СловОпису» – лише одна з маленьких сторінок історії цих поневірянь.

Уперше літера «ґ» з’являється у працях Мелетія Смотрицького. Цю букву вчений уживав на позначення зімкненого звуку (звук літери «г» є щілинним). Раніше,у старослов’янській мові, існував лише звук [ґ], який практично зник із української мови та перетворився на [г], який на письмі зображувався «г», у той час як інші слов’янські мови використовують звук [ґ], позначаючи його літерами «г», «g».

Очевидно, що українська мова не могла обійтись без літерного позначення звуку [ґ], тому у великій кількості середньовічних текстів спостерігаємо звукосполучення «кг» (це і «Лексикон» Памви Беринди, і пізніші документи). Згодом почали використовувати літеру «g» на позначення [ґ] («Граматика» Пантелеймона Куліша, журнал «Основа»).

Східна Україна втратила літеру «ґ» після низки заборон української мови, у той час як Західна Україна продовжила традицію: у 1834 році цю букву запровадив Й.Левицький, і саме з його граматики літера переходить до «желехівського» правопису, який матиме чинність на Галичині та Закарпатті до 1939-1944 років.

Протягом того часу, східна частина України переживе тимчасове повернення літери «ґ» до абетки, проте у 1933 році радянська влада знову заборонить використання цієї літери. Хоча видатні мовознавці в теорії довели логічність, доцільність, історичну обґрунтованість літери «ґ», а журналісти, письменники використовують на практиці (так, Грінченко у своєму «Словнику української мови» вживає цю літеру; всього 527 слів).

До української мови ця літера повертається лише у правописі 1990 року.

Тож поневіряння української літери «ґ» нагадують поневіряння всієї нашої української мови, яка, не зважаючи ні на що, вистояла.

Плекаймо наші українські літери, бо за ними стільки поневірянь, боротьби й мужності! Тож вимовляймо їх із любов’ю!

#Словопис #ріднамова #вивчаймо #історіялітери #якдетектив #поневіряння