Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ – ОСОБИСТІСТЬ СВІТОВОГО МАСШТАБУ

«Мій батько з білоруського міщанського роду, мати – литовка, а я, значця, ні кровинки вкраїнської не маю, тільки що вродився та виріс на Вкраїні..»

15 січня виповнюється 150 років від дня народження Агатангела Кримського, українського історика, славіста, сходознавця, письменника і перекладача, одного з фундаторів першої Української Академії Наук.

Народився 15 січня 1871 року у Володимир-Волинському у російськомовній сім’ї. Рід його походив із тюрко-татарського  племені, один із предків був Муллою, але після гострого конфлікту змушений був тікати з Бахчисараю від помсти хана до Литви і охреститися. Зважаючи на те, що він був вихідцем із Криму, його назвали Кримським.

У три роки вмів читати, у п’ять – пішов до училища в Звенигородці, далі – навчання в Острозькій та Київській гімназіях і вступ до Колегії Галагана. Тут Агатангел знайомиться з Михайлом Драгомановим, Лесею Українкою, Павлом Житецьким та опановує понад 10 мов.

Після закінчення Колегії навчається у Лазаревському інституті східних мов, де отримує дворічну стипендію для поїздки до Лівану і Сирії, а після повернення викладає у рідному інституті у віці 25 років. У 30 років стає професором східної літератури, пише серію підручників, перекладає Коран на російську. 1918 року, за правління гетьмана Скоропадського, повертається до Києва, де керує новоствореною Українською Академією Наук. Завдяки йому Академію вдалося зберегти від знищення у 1919 році і згодом розширити. 1921 року Агатангел Кримський стає директором Інституту української наукової мови, а 1925 року за його ініціативою створене Київське відділення наукової асоціації сходознавства.

За ці часи створені першокласні наукові праці, серед яких «Українська граматика», «Давньокиївська говірка», «Українська мова. Звідки вона взялася і як розвивалася».

Агатангел категорично виступав проти теорії «колиски трьох братніх народів», натомість висував гіпотезу про українську мову, яка вже в XI столітті постала «як цілком рельєфна, цілком означена, яскраво-індивідуальна одиниця», за що зазнав переслідування органів влади. Після процесу у справі «Спілки визволення України» був усунутий з усіх посад та від науково-викладацької роботи.

Кримському було запропоновано укласти «Російсько-український словник», на що було отримано рішучу відмову: «…я не хочу рискувати своїм чесним ім’ям перед галичанами, що досі твердо вірили в мою непідкупну чесність і я рішуче усуваюся від участі в Словникові, де безшабашно гарцюють усякі мовні калічники та мовозасмітники».

20 липня 1941 року Агатангел Кримський був заарештований НКВС як «ідеолог українського буржуазного націоналізму, який роками очолював націоналістичне підпілля» і відправлений до Казахстану.

Існує кілька версій його смерті. За однією з них, Агатангел помер в лікарні Кустанаю, але у дослідників є сумніви щодо цього факту, адже досі невідоме місце його поховання. Деякі науковці вважають, що професор так і не доїхав до місця свого ув’язнення і загинув в дорозі. Офіційною датою смерті вважається 25 січня 1942 року.

Вважають, що Кримський був одним із найвидатніших сходознавців у світовій філології. Його ім’я занесене сесією Генеральної асамблеї ЮНЕСКО в перелік найвидатніших діячів світу. Вчений світового рівня, спеціаліст з арабістики, тюркології та іраністики, автор понад тисячі наукових праць. Агатангел знав понад 60 мов і стверджував, що легше сказати, яких мов він не знає. Дослідники вбачають цілий комплекс причин для таких феноменальних досягнень у філології. Вважають, що його здібностям сприяло виховання батька, культурне оточення та природна схильність до вивчення мов.

Він прожив надзвичайно скромне, аскетичне життя. Усе зароблене відправляв родині в Звенигородку. За спогадами Наталії Полонської-Василенко, його старе вбрання звертало на себе увагу навіть у Києві, де більша частина інтелігенції ходила у злиденному одязі.

Особистість світового масштабу, науковець і поліглот колосальної віддачі, але для більшості українців – незнайома постать!

Схиляємося перед самозведеними «героями» і водночас цілковито знецінюємо Титанів українського простору, чітко означених відліком часу.

Ярослава Куліш,

студентка Інституту журналістики Університету Грінченка

(При написанні було використано матеріали з Енциклопедії історії України, Інституту Історії України НАНУ)