Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

А МИ Й НЕ ЗНАЛИ: ЯК З’ЯВИЛИСЯ ЧЕРВОНИЙ ХРЕСТ І ЧЕРВОНИЙ ПІВМІСЯЦЬ

Коли ми чуємо в новинах – Червоний Хрест і Червоний Півмісяць – то відразу ж з’являються асоціації з військовими конфліктами, катастрофами. І справді, цей Міжнародний комітет ще з другої половини XIX ст. діє як неурядова й повністю нейтральна організація, що допомагає пораненим на полі битви, постраждалим від стихійних лих. Вона бере участь у різних гуманітарних програмах, надаючи медичну підтримку. Всі знають, чим займаються люди, на яких позначка червоного хреста на білому фоні. А як щодо історії зародження руху?

1859 рік, швейцарський підприємець Жан Анрі Дюнан подорожує Італією. І саме 24 червня він бачить картину кровопролитної баталії біля Сольферіно в Ломбардії між коаліцією Франції на чолі з Наполеоном III, П’ємонту та Сардинського королівства під командуванням першого короля об’єднаної Італії Віктора Емануїла II проти австрійської армії Франца Йосифа I. Усюди лежали десятки тисяч поранених солдат, які вмирали від нестерпного болю, бо не було ані медичної служби, ані окремих медичних працівників армії. Після битви серед убитих ще залишалися живі, яких полишали себе на волю долі. Дюнан допоміг організувати госпіталі в казармах і монастирях, адже не міг дивитися на страждання всіх поранених з обох сторін.

Коли він повернувся додому, написав книгу про побачене під назвою «Спогади про Сольферіно». У ній Анрі Дюнан описав своє бачення, як можна допомогти людям, уражених кулею на полі битви:

  • зібрати в мирний час в різних країнах групи добровольців для порятунку постраждалих на війні;
  • домовитися з державами про захист медичних працівників і поранених під час бою.

У книзі Жан Анрі Дюнан говорив, що допомагати треба всім, незалежно від звання, національності та протиборчої сторони. Він описував приклад сестер милосердя у період Кримської війни 1853-1856 рр., як вони самовіддано й відсторонено від того, що відбувалося довкола, рятували солдат і хворих. І коли у 1862 р. роботу Дюнана опублікували, громадяни Швейцарії підтримали його ідею, навіть парламенти й монархи більшості європейських країн задумалися над такою необхідністю – створити спеціальну медичну структуру, члени якої могли б рятувати життя під гуркіт військової техніки і звук пострілів, допомагати жертвам катастроф.

У 1863 р. з ініціативи Дюнана Женевське товариство народної користі сформувало Постійний комітет допомоги пораненим. До нього увійшло всього 5 осіб разом із самим Жаном Анрі. Вони обстоювали потребу організувати такі комітети всюди. Тому в жовтні того ж року скликали неофіційну зустріч представників із 16 держав, до яких увійшли й лікарі, щоб ухвалити й скоординувати спільні дії для розвитку руху. Саме тоді виникла думка про емблему як розпізнавальний знак для правового захисту медичних працівників військових підрозділів, волонтерів медичної служби й самих жертв конфліктів. 17 лютого 1863 р. на засіданні вирішували, як же вона має виглядати. Вони обдумали, що знак чи емблема повинна бути простою, помітною та відразу зчитуватися всіма сторонами конфлікту.

Комітет потребував підтримки, міжнародного визнання та певних зобов’язань з боку урядів і очільників держав. І 22 серпня 1864 р. Швеція провела дипломатичну конференцію у Женеві, у якій взяли участь 12 країн. Вони підписали першу Женевську конвенцію щодо покращення участі ранених і хворих в армії. Вона гласила: усі поранені солдати повинні отримувати медичну допомогу, медики – мати статус недоторканності. Тоді ж з’явився ключовий атрибут – червоний хрест на білому фоні. Такий підбір кольорів натякає на країну, де колись зародився рух Червоного Хреста. Це Швейцарія, адже червоний та білий є кольорами її прапору.

А Червоний Півмісяць виник трохи пізніше, і пов’язаний він із Туреччиною. Коли у 1877-1878 рр. зіткнулися Османська й Російська імперії, перша заявила, що її захисною емблемою буде Червоний Півмісяць. Але це рішення не вплине на ставлення до Червоного Хреста, який використовує ворожий табір. Османська імперія відмовилася від цього знаку, оскільки він пробуджував у турків події часів хрестових походів. Слідом за ними й Іран, тодішня Персія, взяла для себе зовсім іншу емблему – Червоного Лева і Сонця. Їх офіційно затвердили у 1929 р. на дипломатичній конференції Міжнародного комітету Червоного Христа. А 1980 р. Іран також прийняв знак Червоного Півмісяця.

Трохи раніше, ще до початку російсько-турецької війни, у 1876 р. «Комітет п’яти», або Постійний комітет допомоги пораненим розрісся до Міжнародного комітету Червоного Хреста, а дискусії про розвиток руху аж донині відбуваються на відповідних конференціях.

Нині рух складається зі 190 національних товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, але до самого Комітету входять лише представники країни-засновниці. Він не має політичного, релігійного або культурного забарвлення. Це нейтральний посередник між воюючими сторонами. Медичні працівники й волонтери цієї організації їдуть у гарячі точки, в місця лих із єдиною метою – допомогти пораненим військовим, постраждалому мирному населенню, жертвам катаклізмів, яким потрібна рука порятунку.

Марина Шнайдер,

студентка 4 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка