Українська - сучасно і своєчасно! Проект Університету Грінченка

ВИХОВАННЯ ДІТОЧОК ПЕСТЛИВИМИ СЛОВАМИ

Висловити свою безмежну любов батьки намагаються різними способами. Хтось віддає перевагу ніжним обіймам і поцілункам, хтось пригощає дітей солодощами та іграшками, але всі батьки без винятку придумують різноманітні пестливі прізвиська своїм малюкам і малятам. Запитайте у будь-якої мами, як вона ласкаво називає свою дитину, і почуєте десяток зворушливих і милозвучних варіантів.

У родинному спілкуванні українців завжди важливим було звертання батьків до дітей. Душу малої дитини наші пращури плекали змалку. Дотепер збереглися в народній пам’яті пестливі слова–звертання до малого дитяти. Добрі, ласкаві, ніжні, всі вони призначені задля виховання любові до рідної мови, рідного слова – сонечко, пташечко, ясочко, леліточко, котику, горобчику.

Окремі регіони мали своєрідну систему назв, завдяки яким можна звернутися до дітей, різних за віком, рисами характеру, поведінкою.

У поліщуків зверталися до дітей таким чином: до хлопців: хлопчє, хлопчина, хлопчисько; до дівчат: дівчинка, дівчук, дівчур, дівочка, дівуля, дівчисько, дівка,дівчинисько, дівчє; до немовляти: ляля, ляльочка, лялюся; до дитини до 3 років:дитя, дитятко, дитина, дитинойка.

Так, гуцули дітей – немовлят називали – опелінок; в один рік – годовичок; дитину, що повзає – плазун, плазунчик, плазунець, лазуночка; дитину, що ходить – ходун, ходунець; дитину, що не має зубів – дід, дідуган; дитину, що має зуби –зубань; у два роки дитину називали – друга паша, друге літо; на третьому році життя – гулячок, гуляко, пічкур, третяк; у чотири роки – метунець, четвертак; у п’ять років – п’ятак, п’ятиліток, підпасич. Дітей, які народжувались взимку, називали зимак; в березні – марчук; в Петрівку – петрівченя.

Галичани, бойки, гуцули називали своїх дітей відповідно до віку: до 10 років – хлопець, дівчє; старші 10 років – хлопчище, дівчина; великий, той хто рубає ліс, – парубок, легінь; дівчина на виданні – дівка в заплітках, дівка в бовтицях.

У Західному Поліссі до дітей були звертання: малий / мала, малейкий / малейка, маленький /маленька.

У спілкуванні з дітьми українці вдаються до таких звертань: доню, донечко, хлопчику, діти, дитино, малеча, малий, непосидо. Навіть до дорослих дітей мати–українка звертається: діти. Типово українським є також звертання до хлопчиків – козаче, а іноді в поєднанні з іменем (Максиме–козаче).

Звертаючись до дітей, використовували вторинні номінації, запозичені зі світу тварин, рослин, небесних світил: сонечко, птася, зірочка, квіточка, ластівка, котик, горобчик, рибочка, ціпка.

Деякі батьки відрізняються неординарним літературним талантом, вигадуючи прізвиська для своїх дітей самостійно або навіть вигадуючи нові слова. Можливо, коли-небудь буде створено словник батьківської пестливої лексики, в який потраплять дані шедеври, поки ж вони просто бродять по просторах інтернету: Бабасик, Татулик, Бумбурусик, Кусена, Казибулинка. Але в цьому випадку хочеться порадити не перестаратися з фантазією і згадати слова з чудової пісні: «як ви човен назвете, так він і плистиме».

Оксана Несененко,

студентка Інституту журналістики Університету Грінченка